Заміж я вийшла рано, у 18 років, а у 19 народила першу доньку. Мій чоловік не з нашого міста, свого житла в нього немає, от і почали жити з моїми батьками. У них у ті часи була 2-х кімнатна квартира, в якій ми всі й проживали, а ще була однокімнатна квартира, там жила моя бабуся, потім вона потім переїхала до сина.
Моїй доньці тоді було 5 місяців, коли я вирішила поговорити з батьками, щоб вони дозволили нам переїхати в цю квартиру. Але моя мати відповіла відмовою, сказавши, що вони вирішили змінити 2-х кімнатну і 1-ну квартири, і купити 3-х кімнатну квартиру і дачу.
Почали мене вмовляти, що з мамою легше жити, мама завжди допоможе і таке інше З огляду на свій вік чи свою наївність, звичайно, я погодилася. Навіть чоловіка вмовила, який наполягав на переїзді навіть у орендовану квартиру. Ну, що зроблено, те зроблено.
Коли закрутився весь процес із обміном квартир, мою маму скоротили на роботі. Працювали лише батько та чоловік. Грошей вистачало. Потім ми усі переїхали до нової квартири, радощів було багато. У кожного своя кімната, у нас із чоловіком у батьків та у доньки. Ремонт і весь клопіт.
Так минуло ще шість місяців. Коли все це вгамувалося, стало зрозуміло, що мама моя не збирається влаштовуватися на роботу, вона сказала, що сидітиме з донькою, а я щоб йшла працювати. Я й погодилась. Вступила до Львівського університету на заочне і пішла працювати. Вона вдома із донькою сиділа.
Треба сказати, що садочок нам дали пізно, коли доньці було 5 років. Весь цей час вона була з бабусею. Я мамі за це дуже вдячна. Через свою роботу і роботу чоловіка, ми додому практично приходили тільки ночувати.
Чоловік дуже сердився, що не я сиджу з дитиною, він увесь час мені казав, що зможе і мене, і дочку утримувати. Я наче погоджувалася, але моя мама наполегливо говорила, що я маю працювати.
Треба сказати, що всю свою зарплату я віддавала мамі, бо вона говорила, що доньці потрібне це, доньці потрібне те. Хоча ми у вихідні їздили в магазин затарювалися продуктами та купували все доньці.
Все б нічого, але потім я випадково почула розмову моєї мами та її подруг, як вона розповідала, як вона забезпечує мою доньку, все їй купує, одягає, годує всю сім’ю. На що її подруги вигукували, а що, мовляв, молоді, вони ж працюють, зовсім не забезпечують свою дитину, моя мама сказала, що ми мало заробляємо і не можемо нічого.
До слова, що в мене, що в чоловіка зарплати хороші. Ми повністю оплачували всі витрати на комуналку.
Я все це проковтнула, не стала конфліктувати і доводити, що це неправда. Я не конфліктна людина. Коли доньці дали садок, а я закінчила виш, вся історія повторилася, тільки у мамині розповіді додалася оплата універу, що мої батьки сплатили нібито моє навчання. Хоча все навчання мені оплачував чоловік.
Я знову промовчала. Нині моїй доньці 10 років, рік тому у нас народився син. Я сиджу у декреті. Моя мама не працює (забула згадати, що вона не пенсіонерка, їй лише 53 роки). Тато зараз теж не працює (йому 54 і теж не пенсія).
І виходить, що працює тільки мій чоловік. Мама мене все на роботу жене, але чоловік не дозволяє мені, каже, вдома з дітьми сиди.
Найприкріше, що моя мама і працювати не хоче, і з дітьми допомагати, проте всім своїм подругами розповідає, як вона нас усіх забезпечує і все робить по дому. Мабуть, я просто лежу цілими днями.
Моя бабуся постійно мамі каже: «Йди, працюй». Але у мами одразу починається якесь негарне самопочуття, одразу все болить і все з роботою ніяк. Чоловіка мого почала докоряти, що мало заробляє, але вибачте, він все сам тягне.
Він мені пропонує або з’їхати на орендовану квартиру або іпотеку взяти, щоб поїхати від батьків. Але як я можу залишити своїх батьків, які не працюють, вони ж мене виростили. От і виходить замкнене коло якесь.
Разом жити – сил немає і залишити страшно їх без грошей і доходу нормального. І навіть не знаю, що робити. Конфлікти постійні, важко всім.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com