fbpx

У 23 роки я була при надії, і на 8 місяці дізналася, що у «чоловіка» з’явилася інша. Я прочитала в телефоні чоловіка: «Солодкий мій, ну що тебе чекати сьогодні?» І він їхав і говорив, що справи, бізнес, всякі відмовки і приїжджав вранці… Щоб врятувати свій шлюб, я не показувала навіть виду, що знаю про неї. Прала йому, готувала по п’ять різних страв на день, у будинку чистота, все наглажене, накрохмалене. І ось одного прекрасного дня він з’являється на порозі нашого дому з нею

У 22 роки я почала жити «цивільним шлюбом» з Андрієм, він був старший за мене на 7 років. Все було чудово, «цивільний чоловік» мене дуже любив.

У 23 роки я була при надії, і на 8 місяці дізналася, що у «чоловіка» з’явилася інша. Я прочитала в телефоні чоловіка: «Солодкий мій, ну що тебе чекати сьогодні?»

І він їхав і говорив, що справи, бізнес, всякі відмовки і приїжджав вранці… Щоб врятувати свій шлюб, я не показувала навіть виду, що знаю про неї, прала йому, готувала по п’ять різних страв на день, у будинку чистота, все наглажене, накрохмалене.

А поскаржитися нікому і поплакатися, бо я сама з дитбудинку.

Коли я народжувала, він привів її в наш будинок, сусідка зайшла ввечері, він, не соромлячись, відкрив їй двері, а та виходить з ванни в моєму халаті… Ну це все дрібниці.

Донечка народилася неспокійна, плакала постійно ночами, він посилаючись на те, що не може виспатися (у нас була однокімнатна квартира) їхав нібито до друга або до брата ночувати.

Я все терпіла, тому що дуже хотіла, щоб у дитини був батько, всіляко намагалася зберегти наш шлюб. Андрій часто почав ображати мене, казав. що я не красива, товста (я поправилась після нарордження донечки на 11 кг), що дружини його друзів завжди добре виглядають, добре завжди одягнені, а я селючка з дитбудинку.

Не так приготувала, не так щось поклала, то дитина кричить, йди заспокой її. А мені нікуди йти, я плачу і на колінах благаю його не виганяти нас на вулицю.

Я була в декреті, отримувала копійки, молоко у мене відразу пропало, гроші він перестав давати навіть на продукти.

Сам вдома не їв, тільки ночував іноді, мився, переодягався і знову їхав.

Це тривало шість місяців. І ось одного прекрасного дня він з’являється на порозі нашого дому з нею, з Мариною, і каже, що у мене є лише півгодини, щоб зібрати свої речі і піти… (квартира тільки була його).

Я плакала і благала його нас не виганяти, я стояла на колінах і говорила, що нам нікуди піти. Він кричав: «Подивися на себе, подивися на Марину (Марина красива струнка, в дорогому одязі і з зачіскою), як я можу жити з тобою».

Ось так зимовим морозним вечором я вийшла з тієї квартири з шестимісячнорю дитиною на руках на вулицю… Я добре запам’ятала той день. На вулиці темно, восьмій годині вечора, йшов легкий сніжок, світили ліхтарі…

Я стою в осінній куртці, в осінніх чобітках, в одній руці невелика сумка з речами… в інший моя маленька, у мене навіть не було дитячої коляски.

Мобільник мій він забрав, тому що це він його купив… Куди йти? Грошей в кишені було тільки 200 гривень. Я йшла в нікуди, я вже не плакала, мені не було чим просто плакати і я не могла ні говорити, ні плакати. Йти мені було нікуди, подруг мій «чоловік» всіх віднадив від мене, були тільки друзі сім’ї, його друзі.

До декрету я працювала в лікарні медсестрою, я поїхала туди. Там слізно попросила нашого чергового лікаря пустити мене переночувати в лікарні. Мені дозволили, але лише на одну ніч.

Вранці я пішла в ломбард і заклала золоті сережки і ланцюжок, оцінили в 6 тисяч гривень. Я зняла в цей же день у бабусі кімнатку в дерев’яному будинку, за 3,5 тисячі на місяць.

У мене не було постільної білизни, рушників, взагалі нічого. Наталі Степанівні, господині будинку, було тоді 64 роки, вона хворіла, ледве ходила. Вислухавши мою історію, вона сказала, що допоможе мені з моєю дитиною, посидить, що мені треба шукати роботу, своїх дітей у неї не було, сина не стало багато років тому.

Роботу знайти було складно, вищої освіти у мене немає, я не довчилася один рік. І тут знову сюрприз, «чоловік» під’їхав до мене на вулиці і сказав, що платити кредит за машину він більше не буде. (Кредит оформлений на мене, а машина у «чоловіка»)… Пригрозив, що якщо подам на аліменти, то позбавить мене батьківських прав, тому що житла у мене немає і доходу постійного теж.

Я влаштувалася прибиральницею в один цех, за 4,5 тисячі на місяць, ввечері бігом посудомийкою в кафе за 4 тисячі, пішки ходила за 8 кілометрів, щоб не витрачатися на проїзд. Але на кредит грошей не вистачало, треба платити по 5 тисяч в місяць два роки… та ще й за кімнату платити.

Ночами я в’язала шкарпетки і рукавиці і продавала їх на ринку, в мороз стояла в тоненькій болонєвій куртці і осінніх чоботах.

Вечорами ходила на ринок на підробіток перебирати овочі та фрукти, на морозі, обмерзлими руками. Ті, що негідні на прордаж, обрізала і приносила додому, доньці.

Пішла працювати двірником з 5 ранку до 7. Я дивилася на жінок, проїжджаючих в дорогих і розкішних машинах, вони були всі красиві, доглянуті, і чомусь тоді я думала про них: ось їм пощастило, у них є зимовий одяг, і їм тепло, і вони не голодні… Величезне спасибі Наталі Степанівні за те, що вона сиділа з моєю донькою.

Я приходила додому о першій годині ночі, прала дитячі речі, лягала спати в два, щоб о 4.30 встати на роботу…

Я не досипала, що не доїдала і стабільно падала в непритомність. Я схудла на 19 кг, стала гірше бачити. Руки тремтіли, я була синього кольору. Грошей не вистачало. Я 2 роки не купувала собі речі, я стала схожою не безпритульну.

У мене не було сил, але я не здавалася, крізь зуби працювала, тому що не хотіла щоб, мою дитину забрали в дитбудинок, сама звідти і знаю, що це таке. Я прибирала квартири, мила під’їзди, словом, заробляла, як могла. Я прожила так 4 роки.

Я не буду описувати детально все те, через що мені довелося пройти. Пройшовши через приниження, біль, сльози, голод, кредит за машину, на якій роз’їжджав мій колишній  який я весь погасила сама, своїми руками, своїм здоров’ям, своїми сльозами.

І життя стрімко почала змінюватися.

Господь послав мені жінку – господиню елітної квартири, яку я прибирала. Вона пожаліла мене, запропонувала працювати в неї секретарем, зарплата 10 тисяч, я була в на дев’ятому небі від щастя…

Вона дала мені аванс на одяг, допомогла влаштувати дитину в садок. Все відразу почало налагоджуватися. Я пішла на комп’ютерні курси, закінчила заочно університет на юриста.

Ще через 1,5 року мене підвищили, я стала менеджером, потім комерційним директором в одній великій фірмі, з великою зарплатою, оформила іпотеку на двокімнатну квартиру, купила машину, зробила шикарний ремонт, недавно їздили відпочивати з донькою в Італію, Венецію.

Дочка у мене ходить в приватну школу і ні в чому не має потреби. Наталю Степанівну вона називає тепер бабусею, ми їй допомагаємо і їздимо в гості. За мною доглядає чоловік, дуже хороший, директор будівельної фірми…

І ось вона доля! Я купую по оголошенню заміський будиночок – дачу з лазнею і будинком. Господиня сказала по телефону, що вона терміново продає дачу, тому що великі борги і якісь проблеми, і їй терміново потрібні гроші. Ми під’їжджаємо до дачі, я, подруга і дочка. Виходять продавці будинку, думаєте хто?!

Мій колишній співмешканець і його Марина! Я здивована, вони, звичайно, теж…

Я дивлюся на них – і перед очима пролетіли всі ці роки… Той самий зимовий вечір, коли падає легкий сніжок і горять ліхтарі, я з конвертиком шестимісячним… і 200 гривень в кишені…

Я стою біля дорогої машини, в дорогій шубі, вартістю як ця дача, красива вся, струнка і доглянута, він – лисий, пузатий, і вона – розтовстіла молодичка в 100 кілограм…

Так ми стояли хвилин п’ять мовчки … Знаєте, що я зробила? Я підійшла до нього і зареготала йому в обличчя. Він навіть не поворухнувся…

P.S. Ніколи не впадайте у відчай, ніколи, ви чуєте мене? Ніколи! Життя зміниться і все у вас буде! Вчіться, працюйте, прагніть і рухайтеся до кращого! Згадуючи, через що мені довелося пройти і що тепер зі мною стало, я повторюю: ніколи не здавайтеся і вірте у себе!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page