У 28 років я поїхав працювати в Голландію програмістом і залишився жити в Амстердамі. Мої матір з сестрою залишилися вдома, у них також лишилася моя машина.
Через деякий час сестра попросили мене дозволити їй користуватися машиною, бо я за кордоном, а машина все одно стоїть. Я за своєю наївністю дозволив.
Через рік я зрозумів, що за кордоном доведеться залишитися довше і вирішив продати машину. Ось тут розпочалося.
Сестра відмовилася віддавати машину. Потім почала говорити, що вона вклала в неї гроші, робила заміну якихось деталей, і я їй мушу спочатку компенсувати цю вартість. На мої аргументи, що вона цілий рік їздила на ній, ніякої реакції.
Потім я вирішив, що краще заплачу їй гроші, і зможу продати машину. Коли вже було обговорено, вона відмовилася взагалі. На зв’язок перестала зі мною виходити. Через матір також не вдавалося зв’язатися.
Мій знайомий, який мав на місці займатися продажем, сказав, що мої родичі мене кинули, дуже швидко забули про мене після від’їзду.
А мені потрібні були гроші за кордоном, бо життя дороге, а грошей не було зовсім. Добре, що кредитна історія вже була побудована, і я зміг взяти кілька кредитів. Інакше довелося б безхатькувати у буквальному значенні слова.
Час минав, на душі було кепсько спочатку, не давала спокою думка, як близькі люди можуть так вчинити. На мої дзвінки ні мати, ні сестра не відповідали, ніби я просто перестав існувати для них.
Так тривало близько року чи більше. Потім якось контакт налагодився, у мене з’явилися гроші, життя почало налагоджуватися. З матір’ю почав спілкуватися.
Мама говорила, що вони переживали за мою машину, що мій знайомий міг мене обдурити, а так машину мені зберегли, а сестра їздить на машині, щоб вона не простоювала і не псувалася
Тобто, за словами матері, сестра мені ще допомогла. Якби не вона, то машина давно б вийшла з ладу. Я людина за характером добра, відхідлива. Це ж рідні люди, а машина коштує якихось 7 тисяч доларів.
Минуло ще кілька років. Було багато різних подій. Мати нездужала, допоміг фінансово, надсилав подарунки сестрі та матері. Потім таки домовилися, що машину я хочу забрати.
Мати знову почала говорити, що вона мені ні до чого, на ній треба їздити, щоб машина була в робочому стані. Як тільки доходило до того, щоб я нарешті забрав машину, мама починала наводити протилежні аргументи.
Було багато разів, коли мати казала, що машина стоїть, на ній сестра не їздить. Але у місті знайомі бачили мою машину, а також бачили, що її немає біля будинку, коли на ній нібито ніхто не їздив.
Засмучує найбільше те, що вони жодної провини за собою не відчувають. А мати каже, що це я ще маю бути вдячний за те, що вони зберегли мені машину. Я міг продати її давно, не лізти в кредити.
Мені тяжко ще від того, що я за кордоном, вони мої родичі. Начебто спілкуюся з мамою, з сестрою так і не спілкуємося. А вони мешкають в одній квартирі.
Хотів почути ваші поради. Чи варто все-таки забрати машину чи подарувати сестрі і забути неї? Як би ви вчинили? Всім заздалегідь дякую!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено
