fbpx
життєві історії
У 86 років від мене пішла матуся, сталося це півтора роки тому. Від мами мені залишилася квартира. Ми з чоловіком вирішили мамину квартиру здавати – дуже гарна підмога, та й на пенсію вийдемо, не треба буде кожну копійку рахувати – дуже виручить плата за оренду. Але у дітей на цю нерухомість зовсім інші плани. – Ось бачиш, мамо, які вони. Це ти добре придумала – реакцію перевірити, щоб вибрати кому бабину халупу віддати. Коли до нотаріуса?

У нас з чоловіком є ​​дорослі син і дочка. У них свої сім’ї, діти. У сина іпотека, а дочка з чоловіком купили квартиру.

У 86 років від мене пішла матуся, сталося це півтора роки тому. Від мами мені залишилася квартира.

Ми з чоловіком вирішили її здавати – дуже гарна підмога, та й на пенсію вийдемо, не треба буде кожну копійку рахувати – дуже виручить плата за оренду.

А ось у дітей на цю нерухомість, як виявилося, зовсім інші плани.

Спочатку син почав заходити все частіше і частіше, хоча зазвичай калачами до нас не заманиш. І все з натяками: як важко платити іпотеку, на дітей менше коштів залишається, як би добре було від цієї кабали позбутися.

А потім і дочка почала «грунт промацувати»: ось покине мене чоловік, вижене, куди я з дитиною піду, не вас же обмежувати на старості років? Треба б мені своє житло, для спокою і стабільності.

День, коли син виходив від нас і зіткнувся в дверях з донькою, яка до нас прийшла, став днем ​​початку холодної війни. Вони почали завалювати нас подарунками, приїжджати до нас в гості з онучатами, запрошувати нас до себе.

За ті півроку я бачила онуків в кілька разів частіше, ніж за весь час до цього! Ми з чоловіком давно зрозуміли, на що вони натякають. Та ось тільки від них допомоги не дочекаєшся: просиш сина нас в лікарню звозити – там дружина кричить «Не лізьте в наше життя!». А дочка тільки дитину підкидає, а якщо нянька не потрібна, то і по телефону говорити зайву хвилину не хоче. Просиш її допомогти – вона до брата свого нас відфутболює.

Віддай ми їм квартиру – зовсім без допомоги залишимося на старості років. Вирішили ми прямим текстом дітям сказати про наші планах на цю нерухомість. Запросили їх в гості, стіл накрили.

Вони приїхали ошатні, з сім’ями. Ось тільки не очікували, що їх обох покликали – кожен сам для себе хотів квартирку урвати.

Посадили ми всіх за стіл, нагодували-напоїли і пояснили, що квартира потрібна нам самим – ціни ростуть, зарплати у нас маленькі. Ось якби діти потребували житла, ми б з радістю їм допомогли. але вони обоє житлом забезпечені, тому ми прийняли саме таке рішення, і воно незмінне.

Голосніше за всіх кричала невістка. Що ми – егоїсти, тільки про себе і думаємо. А про кого нам думати? Діти дорослі, ми їх виростили і вивчили. Невже це злочин – почати думати і піклуватися про себе?

– Немає квартири – немає онуків! – заявила невістка, забрала чоловіка, тобто нашого сина, дітей і пішла.

Дочка посміхалася, дивлячись на виступ дружини брата, а як вони пішли, сказала:

– Ось бачиш, мамо, які вони. Це ти добре придумала – реакцію перевірити, щоб вибрати кому бабину халупу віддати. Коли до нотаріуса?

Коли ми пояснили дочці, що ми всерйоз вирішили залишити нерухомість собі, вона змінилася в обличчі:

– Так, значить? Тоді нехай ця квартира вам в старості склянку води і приносить! Я йду, – і, схопивши свою сім’ю, дочка покинула наш будинок.

Ми з чоловіком залишилися сидіти за столом, мовчали довго. Було так прикро – ми і так багато в чому собі відмовляли, коли їх ростили. І важкі часи діти навіть не помічали – у них завжди на столі був кусень хліба з маслом і шматок м’яса.

Невже, ми щось упустили в їх вихованні? Вони не дзвонять і не пишуть. Я не бачила внучат вже рік. За що власні діти так з нами? Коли ми їм дзвонимо, вони або не беруть трубку, або, немов змовившись, відповідають:

– Ви проміняли дітей на квартиру.

Я вже готова її продати, гроші навпіл між дітьми поділити. Аби онуків побачити! Адже діти їм навіть наші подарунки залишають непереданими.

А чоловік уперся. Чи не хоче продавати і мене відмовляє. Каже, одумаються діти, зрозуміють, що не в квартирі щастя.

А я боюся, що коли вони це зрозуміють, буде вже пізно… Як би вчинила на нашому місці? Віддали б дітям квартиру чи ні?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page