Сьогодні моя історія дуже сумна, а все через ситуацію, яка сталась у нашій родині. Моя мама вже років чотирнадцять, як живе сама без батька. Працювала мама все життя сільським вчителем у молодших класах.
Завжди усміхнена, добра і чуйна. Нас з братом мама виховала в великій любові і підтримці, яку ми відчуваємо з її боку ще й досі.
Так в житті сталось, що як і я, так і брат, пішли з сімейного гніздечка, як тільки збудували власну сім’ю.
Першим одружився брат Максим, а через п’ять років і я побрався із своєю коханою.
На даний час у мене чудова родина, виховуємо з дружиною двох діток, живемо в місті, маємо власну квартиру. А у брата величезний особняк і власний бізнес, який залишив на товариша.
Після всіх подій двадцять четвертого лютого, які стільки сліз принесли в нашу країну, мій брат Максим з першого дня зголосився бути там і обороняти рідний край.
Маючи за плечима досвід строкової служби він знав точно що такі, як він, там найпотрібніші. Ми всі дуже переживали і молились за нього.
Та брат мав такий характер спокійний, що завжди заспокоював нас, і говорив, що все буде добре і Перемога вже близько.
Двічі брат був у відпустці, а потім якось зателефонував і сказав, що йому для виконання бойового завдання потрібен автомобіль.
Ми всім селом збирали на нього кошти, якусь частину нам самі побратими брата передали, скинулись між собою.
Такі реалії сьогоднішнього життя. Тепер ми вже не відкладаємо на відпочинок чи якісь наші забаганки. Тепер ми всі дружньо дбаємо про те, щоб забезпечити всім необхідним наших хлопців, щоб наблизити нашу Перемогу.
У нашої матусі через три неділі ювілей, чудова дата, брат сказав, що його на кілька днів відпустять. Якраз і автомобіль зможе забрати з собою, який я вже придбав і підготовляю до служби нашим хлопцям.
Мама так зраділа, що знову зможе обійняти Максима, що таку дату вже точно буде святкувати, адже такого гостя слід як найкраще прийняти.
Ми з сім’єю будували плани, як ми машину наповнимо смаколиками і потрібними речами для хлопців. І ось цей день вже близько.
Напередодні я зателефонував брату перепитав коли виїжджає, розповів, що авто вже готове і я поїду разом з ним, щоб його відвезти.
У п’ятницю у брата мав бути поїзд, і ось-ось ми повинні зустрітись, а в суботу повинна була зібратись за столом вся наша родина. І це не лише, щоб відсвяткувати ювілей мами, а більше свято для нас тепер, це побачити Максима.
Протриматись за його мужні плечі і послухати, як він розважливо все розповідає. У Максима стільки віри в Перемогу. Він завжди вірив у ті цілі, які ставив перед собою у їх здійснення. В те що він буде робити після Перемоги і як зміниться його і наше життя.
Та наступила п’ятниця, і я отримав сумну звістку…
Сьогодні, хоч вже трохи часу пройшло, я не можу без сліз ділитися з вами цією історією.
Мій брат Герой і таким він покинув цей світ. Тепер він там, на небесах, випрошує у Господа для нас Перемогу. Нам всім важко усвідомити і пережити цю втрату.
Особисто в мене таке відчуття, наче в мене відібрали половину мого сердечка. Вже не буде тих братських розмов і настанов старшого брата.
А як важко моїй мамі, я не знаю, чим її можна розрадити і чи скоро ми побачимо усмішку на її обличчі.
Та незважаючи ні на що, ми повинні кріпитися і робити все для того, щоб наші діти жили в мирній і незалежній Україні!
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
