— У мене кредит на машину і плани на Карпати, тому купуй той телевізор сама, — сказав Остап. Катя й не здогадувалася, що вже за тиждень брат стоятиме перед гостями і гордо заявлятиме про свій вагомий внесок у цей дорогий подарунок.

Катя завжди вважала, що сімейні зв’язки — це найміцніше, що є у людини. Вона виросла в невеликому містечку, де кожен знав один одного, а вечори в колі родини за великим столом були традицією. Її батько, пан Петро, все життя працював на місцевій меблевій фабриці, віддаючи всі сили, щоб забезпечити доньку та сина всім необхідним. Коли Катя виросла і переїхала до столиці, вона ніколи не забувала про батьківську хату. Кожні вихідні вона намагалася передати якісь гостинці або приїхати особисто, щоб допомогти по господарству.

Її брат Остап обрав інший шлях. Він був на три роки молодшим і завжди вважався улюбленцем матері. Остап залишився в рідному місті, але його стосунки з батьками були доволі дивними. Він згадував про них лише тоді, коли йому були потрібні гроші або допомога з ремонтом власної машини. Катя часто закривала на це очі, вважаючи, що брат просто ще не подорослішав, хоча йому вже перевалило за тридцять.

Наближався ювілей батька — сімдесятиріччя. Це була визначна дата, і Катя хотіла зробити щось справді особливе. Під час чергового візиту вона помітила, що старий телевізор у вітальні, який батько так любив дивитися вечорами, майже зовсім вийшов з ладу. Екран мерехтів, кольори стали тьмяними, а звук постійно зникав. Батько лише махнув рукою, мовляв, головне, що новини чути, але Катя бачила, як він мружиться, намагаючись розгледіти обличчя дикторів.

Саме тоді в неї з’явилася ідея. Вона вирішила купити потужний, сучасний плазмовий телевізор з великим екраном, щоб батько міг насолоджуватися улюбленими передачами та фільмами. Оскільки якісна техніка коштувала чимало, Катя вирішила зателефонувати Остапу і запропонувати скластися порізну. Це здавалося їй логічним та справедливим кроком.

— Остапе, привіт, — почала Катя, коли брат нарешті підняв слухавку.

— Привіт, Катю. Щось сталося? — голос брата звучав трохи роздратовано, ніби його відірвали від чогось надважливого.

— Ні, все добре. Я дзвоню щодо ювілею тата. Ти ж пам’ятаєш, що йому скоро сімдесят?

— Ну так, пам’ятаю. Мама вже казала, що треба буде зайти на обід.

— Я подумала, що було б чудово подарувати йому новий великий телевізор. Його старий зовсім поганий. Я вже пригледіла хорошу модель, вона коштує солідно, але якщо ми розділимо суму навпіл, то вийде цілком прийнятно для обох. Що скажеш?

На іншому кінці дроту запала тиша. Катя терпляче чекала, припускаючи, що брат рахує свої фінанси.

— Слухай, Катю, — нарешті озвався Остап. — У мене зараз складний період. Машина вимагає заміни деталей, і ми з дружиною планували поїхати відпочити на кілька днів. Я не можу зараз викидати такі суми на техніку. Тато і на старому подивиться, йому ті пікселі не важливі.

— Але ж це ювілей, Остапе! Раз на десять років така подія. Невже ти не можеш трохи відкласти свій відпочинок заради батька?

— Кожен живе по можливостях, — відрізав брат. — Ти в Києві заробляєш більше, от і купуй сама, якщо так хочеться. А я від себе щось дрібне подарую, набір інструментів чи просто конверт з невеликою сумою дам. Не чекай від мене участі в цій затії.

Катя відчула глибоке розчарування. Їй було не стільки шкода грошей, скільки боляче від того, що рідний брат настільки байдуже ставиться до потреб людини, яка його виростила. Вона вирішила не сперечатися. Якщо Остап не хоче, вона знайде спосіб впоратися сама. Весь наступний місяць Катя брала додаткові зміни на роботі, відмовляла собі у звичних приємностях і таки зібрала необхідну суму.

День святкування настав швидко. Батьківський дім був наповнений ароматами пирогів та запеченого м’яса. Прийшли найближчі родичі та кілька сусідів. Катя приїхала раніше, привела майстрів, які швидко встановили новий величезний екран на стіні та налаштували всі канали. Коли батько зайшов у кімнату і побачив це диво техніки, його очі зволожилися від радості.

— Це ж треба, яка краса, — прошепотів він, торкаючись рамки. — Дякую тобі, доню. Тепер я буду все бачити, як у кінотеатрі.

Катя посміхнулася і обійняла батька. У цей момент до вітальні зайшов Остап зі своєю дружиною. Він виглядав дуже задоволеним собою і ніс у руках велику коробку, перев’язану стрічкою.

— О, я бачу, телевізор уже на місці! — вигукнув він на весь дім, привертаючи увагу гостей. — Тату, ми з Катею дуже старалися, щоб встигнути до твого свята. Хотіли, щоб у тебе було все найкраще.

Катя заціпеніла від такої зухвалості. Вона дивилася на брата, не вірячи своїм вухам. Остап продовжував свою промову перед гостями, розповідаючи, як складно було вибрати правильну модель і як вони з сестрою довго радилися.

— Ти що верзеш? — тихо запитала Катя, підійшовши до брата, коли гості відволіклися на застілля.

— А що такого? — Остап спокійно відставив свою коробку, в якій, як виявилося, був дешевий набір склянок. — Ми ж одна родина. Батькові приємно знати, що ми обоє про нього дбаємо. Тобі що, шкода розділити зі мною цю подяку?

— Тобі було шкода навіть гривні дати, ти сказав, що в тебе машина і відпочинок! Я працювала вечорами, щоб це купити. Як ти можеш стояти тут і брехати всім в очі?

— Не будь такою егоїсткою, Катю. Гроші — це папірці. А мир у сім’ї та повага батька до сина — це головне. Ти вже зробила добру справу, навіщо зараз псувати всім настрій своїми претензіями? Будь вищою за це.

Катя відчула, як усередині все закипає. Її брат не просто відмовився допомогти, він вирішив привласнити частину її зусиль, щоб виглядати гідно в очах родичів. Вона глянула на батька, який із захватом розповідав сусідові, які в нього чудові та турботливі діти. Сказати правду зараз — означало зруйнувати свято батькові, змусити його червоніти за сина перед усіма присутніми.

Вечір тривав. Остап поводився як головний герой свята. Він виголошував довгі тости про важливість синівського обов’язку, про те, як важливо підтримувати батьків у старості. Кожне його слово відгукувалося в серці Каті гострим болем. Вона бачила, як тітки та дядьки схвально кивають головами, дивлячись на Остапа, і як мама витирає сльози гордості за сина.

Коли настала черга Каті говорити слово, вона довго не могла почати. Всі чекали від неї такої ж палкої промови.

— Я просто хочу, щоб тато був щасливий, — нарешті видавила вона з себе. — І щоб у нашому домі завжди панувала правда, навіть якщо вона іноді буває гіркою.

Після застілля, коли гості почали розходитися, Остап підійшов до Каті на кухні.

— Бачиш, як усе добре пройшло? — сказав він, посміхаючись. — Тато щасливий, гості задоволені. Твої амбіції нікому не потрібні.

— Це не амбіції, Остапе. Це чесність. Ти сьогодні вкрав у мене не гроші, а щось набагато важливіше. Ти використав мою любов до батька, щоб прикрити свою скупість.

— Ой, почни ще лекцію читати. Я ж не прошу тебе повертати мені гроші за ті склянки, які я приніс. Ми квити.

Катя зрозуміла, що розмовляти з братом марно. У його світі не було поняття совісті чи справедливості. Там було лише його власне я і зручність. Вона вийшла на ганок, де сидів батько. Він дивився на вечірнє небо і вдихав прохолодне повітря.

— Катрусю, підійди-но сюди, — покликав він доньку.

Вона сіла поруч на лавку.

— Я знаю, скільки коштує такий телевізор, — тихо сказав батько, не дивлячись на неї. — І я знаю, які заробітки у Остапа, і на що він витрачає свої кошти.

Катя здригнулася. Вона не чекала, що батько все розуміє.

— Тату, я не хотіла…

— Я знаю, що ти не хотіла псувати мені день. Дякую тобі за це. Але знаєш, що найсумніше? Остап думає, що він мене перехитрив. А насправді він перехитрив самого себе. Він втратив можливість бути справжнім, бути частиною того добра, яке ти зробила.

— Чому ти йому нічого не сказав?

— Бо в сім’ї кожен несе свій тягар сам. Його тягар — це його порожнеча. А твій — це твоя безмежна доброта, яка іноді змушує тебе страждати від несправедливості.

Катя поклала голову батькові на плече. Їй стало трохи легше від того, що правда все ж таки була відома хоча б йому. Але гіркий осад від поведінки брата нікуди не зник. Вона розуміла, що це не останній такий випадок, і що Остап і надалі намагатиметься виїхати за її рахунок, прикриваючись родинними зв’язками.

Коли вона поверталася до міста, в її голові крутилися думки про те, як часто ми дозволяємо близьким людям маніпулювати нами лише тому, що боїмося конфліктів або хочемо зберегти ілюзію миру. Чи варто було їй викрити брата перед усіма? Чи правильним був її вибір промовчати заради спокою старого батька?

Остап згодом ще не раз дзвонив їй, але тепер він просив не лише про спільні подарунки, а й про пряму фінансову допомогу, стверджуючи, що Катя як старша і успішніша зобов’язана підтримувати родину. Кожного разу він згадував той телевізор як приклад їхньої успішної співпраці, абсолютно ігноруючи реальність.

Ця ситуація змусила Катю переглянути багато речей у своєму житті. Вона почала вчитися говорити ні, навіть коли це стосувалося рідних людей. Це було важко, бо вимагало подолання почуття провини, яке Остап майстерно підігрівав. Але вона розуміла, що дозволяючи йому продовжувати таку поведінку, вона шкодить і йому, і собі.

Життя часто ставить нас перед вибором між правдою та спокоєм, між власними інтересами та сімейним обов’язком. Іноді ми вибираємо одне, іноді інше, але кожен такий вибір формує нашу особистість. Катя обрала шлях чесності з собою, навіть якщо це означало певне охолодження стосунків з братом. Вона продовжувала дбати про батьків, але тепер робила це відкрито і лише від свого імені, не дозволяючи нікому ставати тінню на фоні її вчинків.

Історія Каті та Остапа — це лише один з багатьох прикладів того, як складні родинні вузли можуть затягуватися на шиї тих, хто несе відповідальність за всіх. Це нагадування про те, що справжня щедрість не потребує глядачів, а справжня підлість завжди знайде спосіб виправдати себе.

Як би ви вчинили на місці Каті у той вечір, коли брат почав приписувати собі ваші заслуги перед усіма гостями? Чи варто терпіти таку несправедливість заради спокою батьків, чи краще відразу розставити всі крапки над і, незважаючи на свято? Нам дуже важливо знати вашу думку з цього приводу, адже такі ситуації трапляються в багатьох сім’ях.

Будь ласка, поставте свою вподобайку під цією розповіддю та напишіть у коментарях, що ви думаєте про поведінку Остапа та рішення Каті. Ваша активність допомагає нам розуміти, які теми є найбільш болючими та важливими для вас. Що, на вашу думку, чекає на цю родину в майбутньому?