У мене після Різдва видалася невелика відпустка, тому вибралася до мами в Ужгород з Києва. І ось їду у суботу назад, у плацкарті задля економії. Лежу на своїй верхній полиці, нікого не чіпаю.
Заходить сім’я: бабуся, мама та двоє дітей. Розташувалися.
Потім я злізла, залишила на верхній полиці навушники, коли ходила вмиватися. Повертаюся, а замість моїх навушників лежить безпросвітний ком із жуваних дротів.
Я питаю у сусідів: “Не бачили, хто підмінив?”
Вони мені з незворушним обличчям: Ніі.
І тут донька сусідки дістає мої навушники та починає слухати музику на мобільному телефоні. Я засмутилася: виходить, замінили свої моїми і сидять із незворушними обличчями.
Пішла жалітися провідниці. Та сказала, що нічого вдіяти не може, крім переселити мене в інший вагон.
Промовчала я. Нехай дівчинці подарунок новорічний буде, раз вони їй так потрібні. Але ж можна було сказати, чи що.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
