У мене троє дорослих дітей, яких я виростила без чоловіка. І де вони? Нікого біля мене немає, у всіх турботи і власне життя, не до мене. Вчора я набрала номер племінниця Лесі, яка давно вже сирота. Залишу все їй, якщо мене догляне.
Виростила я самотужки без чоловіка трьох дітей, а на старості залишилася зовсім одна. Усі троє роз’їхалися, а наймолодша дочка живе за кордоном.
Вже не пам’ятаю, коли збирались усі разом. Дзвонять часто, а от приїжджають раз на рік. Я з часом зрозуміла, що діти влаштували черговість приїзду до матері, ще є сумління, не зовсім забули.
Але як же їм не хочеться зустрітися всім разом у будинку, де пройшло їхнє дитинство, де живе їхня мати?
Ніколи не думала, що маючи трьох дітей та шестеро онуків, буду отак скаржитися на самотню старість. А все так щасливо починалося.
Заміж за свого Романа я вийшла з великого кохання, народила діток, одержали квартиру. Коли молодшій доньці було 6 років, чоловіка раптово не стало. Я витримала все заради дітей.
Мені зараз 72 роки, в душі – порожнеча. Гуляю в парку свого маленького містечка Лубнів, годую птахів та спостерігаю за чужими дітьми та онуками.
Шкода, що зараз не прийнято просто підійти і заговорити з незнайомою людиною чи дитиною. Мені так бракує спілкування. Сусіди всі молоді люди, їм не до мене, та й знаю не всіх.
Вчора я по телефону сказала старшій дочці, що найсумніше – це самота. Вона відповіла, що мені можна тільки позаздрити, живу без проблем та турбот. А в неї робота, сім’я, дача та онуки.
Подумалося, що може і мені місце знайшлося б у них, може, і я чим би знадобилася. Але ж не нав’язуватимешся?
Живу тим, що у дітей все добре. А мені не так вже й довго залишилося нудьгувати на цьому світі. Ось тільки допомога скоро знадобиться. От і подзвонила племінниці. А чи правильно зробила? Скоро життя покаже.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
