iBilingua

У мене в будинку – троє хворих старих людей. Так, це наші батьки  з чоловіком, але мені хочеться їх кудись подіти, хоч і в будинок для людей похилого віку, але не візьмуть, бо вони не самотні, а на приватний пансіонат грошей нема.

Дуже важко на душі, а поділитися нема з ким. Вирішила сюди написати і й почути слова підтримки або слушні поради.

Вийшла я заміж за Максима 18 років тому. Через два роки народила доньку Вероніку. Все у нас було нормально. Чоловік у мене хороший, дочку обожнює, з мамою моєю, яка живе з нами, у Макса добрі стосунки. Жили ми весь цей час з моєю мамою, оскільки вона залишилася сама як полинув на небо тато.

Але ось 5 років тому вирішив чоловік повернутися до свого рідного міста. Знайшов тут хорошу роботу, купив землю і почав будуватися. Маму мою ми, звичайно, теж забрали.

Згодом до нас попросилася жити його мама, бо після розлучення з батьком 30 років тому вона почала жити у сестри, і в них не ладналися стосунки.

Моє життя перетворилося на пекло. Вона постійно чіпляється до мене, моєї мами, дитини з кожної дрібниці. Конфлікти з ранку до вечора кожен день з кожного приводу.

Читайте також: Їй, а не мені, уявляєте! Терплю це вже два місяці, але все ж таки збираюся подати на розлучення. Я прокидаюся – Сашка вже немає поруч, старається для неї біля плити, або вже навіть у неї в спальні. Вийшла я заміж два місяці тому, розписалися ми з Олександром. Прийшла жити до чоловіка й свекрухи, живемо ще неповних два місяці, але хочу розлучитися, бо це щодня повторюється! Може, це й нормально, але в мене вже дах їде

Мені було мало цього, так 3 роки тому з батько максима зліг, і свекруха поїхала і привезла його. Тепер у будинку перебувати просто неможливо!

Троє літніх хворих людей, які сперечаються цілодобово між собою, і чіпляються до нас усіх. Я стала нервова, дитина стала хворіти постійно. У чоловіка також здоров’я похитнулося.

Але подіти їх нема куди! Мені хочеться їх кудись подіти, хоч і в будинок для людей похилого віку, але не візьмуть, бо вони не самотні, а на приватний пансіонат грошей нема.

У мами я єдина дитина, і вона продала свій будинок, щоб допомогти нам. А у батьків чоловіка будинок у глухому селі, без жодних умов для таких людей.

Ситуація безпросвітна. І це все в чужому місті, де немає жодної рідної людини!

Я розучилася посміхатися і радіти приємним речам навколо. Настрій трохи піднімається, коли йду з дитиною гуляти, лише вдвох.

Перепрошую, що написала все це, але в реальному житті поділитися, повторюся, ні з ким. Максим просто уникає розмов на цю тему. Сам вважає за краще йти рано на роботу, і приходити, коли всі вже сплять.

А я тут сивію, сивини в прямому сенсі додається щоденно, не перебільшую. І що робити???

Всім добра, переможного миру й щастя!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”

Фото ілюстративне, авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.