У нас із мамою різні холодильники, почала розказувати Ганна про свою маму подрузі.
– У нас із мамою різні холодильники, – каже Ганна, – розумію, що ситуація дивна, але інакше – ніяк. Продати квартиру та гроші розділити? Вона категорично проти.
Ганні зараз 24 роки. Незаміжня, з вищою освітою, дівчина, що працює. І життя її в рідному домі просто не назвеш.
– Мені належить половина квартири, – продовжує Ганна, – житло було тато, так що у спадок ми з мамою вступили в рівних частках. Мені тоді лише 14 виповнилося.
Тоді, 10 років тому, залишившись без чоловіка, що добре заробляв, і батька сім’ї довелося важко. Мама, звільнилася ще коли Ані було 3 роки. Просто не вийшла із декрету. Матеріальне становище чоловіка дозволяло не працювати, займатися домом.
– І куди мені тепер, – плакала мама, коли батька не стало, – майже 40 років, куди мене візьмуть? Підлоги мити?
– У мене була пенсія втратою годувальника, – каже Ганна, – але мама, яка звикла не відмовлятися ні від походів у салони, ні від нових речей, просто не могла звести кінці з кінцями. Брат її старший допомагав спершу, потім плюнув.
– Тобі б, Алло, – сказав дядько Ганни рідній сестрі, – на роботу вийти. Та хоч куди. Куди візьмуть. У мене самого сім’я, двоє хлопців. – Знайомся, – сказала мама приблизно через рік 15-ти річної Ганні, – це дядько Діма і він житиме з нами.
Жінка вирішила проблему нестачі грошей по-своєму: вийшла заміж. Дмитро працював і заробляв, але з дочкою дружини стосунки у чоловіка не складалися.
– Тільки й багато, що є, – вимовляв Діма дівчинці, що освоївся в квартирі, – немає б прибирання зробити та випрати. Які уроки? До інституту? працювати треба йти, я що тебе годувати повинен?
– Я ще мало, що могла сказати, – каже Ганна, – так, у мене була моя пенсія, але виплати отримувала мама, а вона мовчала, не захищала мене перед вітчимом. Боялася втратити годувальника.
– Куди ми без нього, як жити? – вчила Алла дочка. – Ну і промовчи зайвий раз, не сперечайся. Він добрий, він нас годує.
Відучилася Аня у коледжі замість інституту, пішла працювати. І всі ці роки вважалося, що вона зайвий рот, ярмо на шиї вітчима. Він підраховував, у що йому обходиться утримання дівчини.
— Через півроку після працевлаштування, — каже Ганна, — я й купила собі холодильник, у свою кімнату поставила, бо вітчим у них із мамою кімнату врізав замок і наш, ще батьком куплений холодильник, поставив туди.
– Працюєш? — вигукнув Діма. — От і харчуйся на свої. І готуй сама.
– І мама знову промовчала, – здивується Аня, – і продовжувала мовчати, коли Діма мені пред’являв рахунки за комуналку, за якими я мала віддавати йому гроші.
Відповідь від долі прилетіла: Діма був серед скорочених працівників на своєму підприємстві. А мати Ганни, як ми пам’ятаємо, працювати звички не мала зовсім. – І почалися набіги на мій холодильник, – згадує Аня з невеселею усмішкою, – я тоді ще замок у двері не врізала.
А потім не витримала дівчина: двоє непрацюючих дорослих людей, комунальні платежі, які лягли на її плечі повністю.
– Так, – каже вона з гіркотою, – пішла і рахунки розділила, і двері нові поставила в свою кімнату, і замок там є міцний. Скільки можна? 8 місяців сидить без роботи вітчим. Та й мама, я пам’ятаю, як вона йому в очі зазирала і мовчала.
– Як ти можеш, – обурилася мама Ганни, – так, Дімі зараз важко. Але ми так йому зобов’язані! Він тебе вирощував, напував і годував. Ми маємо йому допомогти, а ти холодильник замкнула.
– От і допомагай, – відповіла Ганна, – він тебе годував, а я йому нічого не зобов’язана. І не я перші шматки рахувати початку.
Тепер дівчина знає, що відповісти на слова про «годував, напував, вирощував». Хоча вона й усвідомлює, що жити в таких умовах неможливо.
– Судись, – плакала мама, – добровільно я продати квартиру не погоджуся. З рідною матір’ю судитимешся?
Аня про заміжжя не думає, немає нікого на горизонті, а виходити заміж тільки для того, щоб піти з такого побуту, в плани дівчини теж не входить.
– Пустити до себе в кімнату квартирантів, як радить одна з колег, – роздумує Ганна, – а сама однокімнатну зніму? Так, мої витрати орендарі не покриють, але хоч нерви збережу.
Два тижні тому Діма з них з мамою квартири раптово з’їхав: мамі Ганни чоловік, який не приносить у сім’ю грошей, виявився не потрібен. Але донька кімнату все одно замикає і холодильник на кухню не повернула.
– Хай мама працювати йде, – вважає Аня.
Ганна не права? Вже мамі вона точно мала б допомогти?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
