fbpx

У неділю Ксеня зібралася до церкви, бо треба ж було показати, яка вона пані в Польщі стала. Ніхто ж з її знайомих та однокласників не знає, що так допрацювалася вона, що назад добратися нема за що. А тим часом в домі Ганущаків не вщухало питання: Як спровадити нав’язливу родичку?

У неділю Ксеня зібралася до церкви, бо треба ж було показати, яка вона пані в Польщі стала. Ніхто ж з її знайомих та однокласників не знає, що так допрацювалася вона, що назад добратися нема за що. А тим часом в домі Ганущаків не вщухало питання: Як спровадити нав’язливу родичку?

Того дня зателефонувала нам родичка, яка вже давно живе та працює в Польщі.

– Їду! Чекайте! Але в мене квиток лише в одну сторону. Тому… щось придумаємо. Головне, що я буду. Ви ж скучили?

Думки про гроші на зворотну дорогу для тітоньки з Ксені (це вона в Польщі Ксенею стала, а в Україні Оксаною була) були не дуже позитивними. З огляду на недавню покупку автомобіля, витрати на лікування хворого тата і затіяний ремонт.

По дорозі з вокзалу Ксеня попросила зупинитися біля невеличкого базарчику (в ту пору він ще працював) – не може ж вона з порожніми руками приїхати в гості. Олег припаркувався і приготувався чекати. Але у тітоньки було інше бачення розвитку ситуації. У неї не було грошей не тільки на зворотну дорогу, але і на подарунки. Довелося ходити з нею по торгових рядах і розплачуватися. А крім цього, вислуховувати все, що тітонька думає про продавців.

Всі злилися, бо ніхто не любить таких прискіпливих “панянок”.

Тітко Оксано, а навіщо вам чоловічі речі? Начебто, гостинці планувалися тільки жінкам? Виявляється, чоловічі речі тітка вирішила купити на Олегові гроші і подарувати знайомим в Польщі, щоб здаватися в їх очах – ввічливою і доброю людиною.

По приїзду додому відразу ж були позначені правила поведінки. Що повинно бути зварено, бо вона скучила за українською кухнею, хто повинен в гості прийти, щоб її побачити…

За сніданком було висловлено несхвалення з приводу того, що хтось всю ніч шастав туди-сюди по коридору. У неділю Ксеня зібралася до церкви, бо треба ж було показати, яка вона пані в Польщі стала. Ніхто ж з її знайомих та однокласників не знає, що так допрацювалася вона, що назад добратися нема за що.

Ось таке ось “панство” у нас гостювало.

Були у вас подібні випадки?

Через п’ять днів, до речі, ми запхали їй в кишеню гроші, і відвезли на автобус…

Надіюсь, найближчі десять років її ноги в нас не буде…

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page