У невістці Каті, як виявилося, я дуже помилялася.
Коли син Богдан оголосив, що приведе у дім наречену, я зраділа. Тридцять років хлопцеві, час уже! Але як тільки я побачила, кого він привів у будинок, мені захотілося плакати і втекти. Мій син, людина з двома вищими освітами, привів до будинку дівчину з неповної родини, дочку прибиральниці у їдальні.
Катю я впізнала відразу, хоча востаннє бачила її років вісім тому, коли ще жива була наша бабуся, в одному дворі з якою родина Каті й проживала. І нічого хорошого про цю родину сказати не можна було. Там закидали за комір поколіннями, мама працювала прибиральницею, а тато десь загув.
У те, що у таких батьків могла вирости хороша та правильна дочка, я не вірила. По-перше, від осинки не народяться апельсинки, по-друге, оточення дуже впливає на людину. А Катю оточували не найкращі люди, скажімо так. Чого доброго можна було чекати?
Побачивши моє витягнуте обличчя, син спрацював на попередження. Відправив Катерину мити руки, а сам зі мною на кухню пішов.
– Скажеш Каті хоч слово неприємне, я з тобою більше спілкуватися не буду, так і знай. Ти можеш її не любити, але поважай мій вибір, – швидко промовив Богдан і вийшов із кухні.
Мені залишилося тільки мовчати і залишити свою думку при собі. Характер у сина той ще, весь у батька. Міг піти на принцип і не відступатися від нього. Чоловік мій, царство небесне, з тіткою щось не поділив ще по школі, так ніколи їй слова не сказав. Перевіряти, чи виконає слова свої син, я не хотіла.
Слова я Каті не сказала поганого, але зате всією своєю поведінкою демонструвала, що я думаю про неї. Нині навіть згадувати не хочеться. А вона синові не жалілася, мені не грубила. Ходила, як тінь, квартирою.
Та й було з чого мені пирхати на неї, якщо чесно. Ну, абсолютно нічого дівчина не вміла. Суп взялася варити, то там у підсумку чи то каша, чи то пюре вийшло. Плиту керамічну почистила – так узяла металеву мочалку і слідів там наробила. Пляма на килимі виводила – навіщось розбавляла відбілювач, та розбавила неправильно, зіпсувала килим. Словом, багато всякого було.
До того ж, я була впевнена, що Катерина вчепилася в мого сина, бо іншого такого козиря та можливості вибратися в нормальне життя вона ніколи не матиме. А тут чоловік при освіті, при роботі з перспективами на окреме житло. Ще б вона за нього не трималася! У щирість її почуттів я не вірила ні на гріш.
Я трималася, щоб їй не висловити, але поглядом старанно давала зрозуміти. Протрималися вони у мене півроку. Конфліктів у нас не було, але й мирним це життя не назвеш. А потім Богдан і Катерина взяли квартиру в іпотеку та з’їхали. Син на своє житло давно накопичував, ось вирішив, що настав час відділятися.
У мене душа плакала, як я думала, що там ця господарка творить. Але я на своїй території їй сказати нічого не могла, а в них із сином вдома так тим більше. Навіть не ходила до них без запрошення, а запрошували тільки у свята, та й то в ресторан чи кафе. Я навіть знаю, чому, бо дехто готувати до ладу не вмів.
Два роки вже минуло, як мешкають мої молоді окремо. Побралися, обоє працюють. Я з ними нечасто спілкуюся. Син перейшов на іншу роботу і став часто їздити в різні відрядження, а з Катериною ми не дружні. Були. Досі.
Нещодавно прихопило у мене спину, та так, що жити не хотілося. Ні встати, ні повернутися, ні нахилитися – нічого не виходило зробити.
Доїхала до лікарні, подивилися мене, попередили, що треба менше рухатись, а то може стати гірше.
Дзвонила Богдану, розповіла, що і як, а він у відрядження чергове збирався.
Ну, думаю, так і буду сама кукувати. Син їде, а Каті з чого до мене їздити, якщо тільки порадіти з мого стану.
Але я дуже помилилася.
Наступного ж вечора мені Катерина зателефонувала і сказала, що приїде. Попередила, щоб я не хвилювалася, вона відчинить двері ключем Богдана, щоб мені не вставати зайвий раз. Ну, нехай приходить, думаю, що ж тепер.
Так вона прийшла, продуктів принесла, приготувала суп та друге, спитала, що ще потрібно, чим допомогти. Допомогла мені встати, принесла все, потім забрала помила посуд і пообіцяла, що другого дня знову прийде. Так вона до мене й ходила, поки мене остаточно не попустило.
Вона і вдома в мене прибирала, і готувала, і митися навіть мені допомагала. Втомилася вона, звісно, зі мною. Але ні грубого слова не сказала Катя, ні жестом не показала своє невдоволення.
Одним словом, виходила вона мене. А мені так не зручно було, хоч очі не підіймай. Я ж про неї чого тільки не думала, а поки разом жили, як я з нею поводилася! Я вибачення за те все у Каті попросила, а самій ніяково, сиджу плачу, заспокоїтися не можу. Катерина, теж на мене дивлячись, почала сльзи лити, їй же все це нелегко давалося. Іди-но доглядай чужу тітку, від якої добра не бачила і слова доброго не чула.
З півгодини ми солоні ріки проливали, але як виплакалися, так і стало легше. Зате тепер я можу сказати, що золота у мене невістка, не страшно з такими дітьми старість зустрічати. І нагодують, і обходять, і зла не згадають.
Ось правду люди кажуть – не було б щастя, та нещастя допомогло. Через спину свою налагодила стосунки з невісткою, та й син якось тепліше став до мене ставитися. Тепер чекаю онуків, сподіваюся, скоро порадують звісткою! Катерина у мене – сонечко ясне, а не невістка!
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
