З Остапом ми зустрічалися більше року. Він був добрий, лагідний, батькам моїм дуже подобався.
Всі друзі і знайомі пророкували нам спільне майбутнє, про весілля питали, тільки ось я не знала, що Остап не бачив мене поруч з собою, що я не його жінка мрії..
У той морозний ранок я поспішала до нього додому. Він повернувся з довго відрядження, і я хотіла зробити йому сюрприз.
У Остапа була своя квартира в самому центрі міста, казна яка, без ремонту, але все ж житло.
По дорозі до нього забігла в магазин і купила його улюблений торт.
Мчала до Остапа я на крилах любові. З легкістю вбігла на сьомий поверх, ліфт навіть не стала чекати, так хотілося скоріше коханого побачити.
Здавалося, що я пішки швидше доберуся. Ключі від його квартири у мене були, тому я вирішила його порадувати і тихесенько зайти.
Обережно відкрила двері, увійшла навшпиньки всередину, щоб не розбудити.
Була вже дев’ята ранку, і я думала, що зараз кави йому приготую тихо, адже повернувся він о п’ятій ранку і повинен ще спати.
Однак в порозі я спіткнулася об якісь розкидані речі.
Дістала телефон, вирішивши підсвітити, і обімліла: від вхідних дверей в бік кімнати врозкид валялися жіночі атрибути.
Я, як з тортом була, так і вискочила за двері. Думаю, тільки дитині не зрозуміло, що речі ці не Остапа і не його мами.
Бігла я відтіль стрімголов. Коли зупинилася, зрозуміла, що не в ту сторону помчала від розгубленості і на автобус мені сідати зовсім з іншого боку.
Тут мій погляд упав на триклятий торт. Така злість мною опанувала, що я кинула його на бетонну плиту, запорошену снігом, і побігла.
Через кілька метрів чую – хтось кричить мені. Обернулася, хлопець якийсь.
В руках торт тримає і показує жестами, що я його забула.
Я рукою махнула, що, мовляв, гаразд, і далі побігла. Незнайомець же не відстає.
Наздогнав мене, торт в руки суне, каже, що я його забула. Я йому пояснюю, що він мені не потрібен, але той наполягає на своєму.
Аж до будинку мене переслідував, а потім біля під’їзду і каже:
– Я щось замерз з ним бігати. Раз вам не потрібен, може, мене тоді чаєм напоїте?
Я спочатку подумала, чого в квартиру запрошувати мужика якогось стороннього, а потім покликала, побачивши, як він мало не зубами стукає.
Розговорилися, я йому історію торта цього розповіла, виговорилася і відразу якось легше стало.
А Андрій, так звали мого нового знайомого, запропонував ввечері сходити в кіно, відволіктися.
….Тепер ми разом, двох діток вже народили, а торт той став нашим улюбленим, тому що це він нас звів. Якби я його тоді не залишила, і не познайомилися б! Тепер я вірю в те, що і справді все. що не трапляється – на краще.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
