“У сусіда – хата біла, у сусіда – жінка мила, а у мене…” Як у тій пісні, може, когось теж торкнеться ця історія?
Звати мене Ніна, ще трішки і буду пенсійного віку, але не виглядаю на свої роки. Так кажуть знайомі, а мене це тішить. Мій чоловік Григорій ніколи не був романтиком.
Лише пам’ятаю до весілля подарував два чи три букети – і все… А я так люблю квіти! Потім, у сімейному житті, казав: “Ніно, я не розумію тих жінок, навіщо їм здались ті квіти, вони ж зів’януть, яка користь від них?”
А я собі думала: є і дуже велика користь, бо якщо чоловік дарує жінці квіти – вона розцвітає, стає щасливою, відчуває, що потрібна йому… І мова йде не лише про квіти, а про інші маленькі подаруночки. Григорій ніколи їх не дарував.
Я не відчувала тієї уваги, про яку співробітниці не раз говорили під час обіду, про ті маленькі жести уваги від своїх чоловіків. Можливо, слухаючи, дещо заздрила жінкам.
Одного разу сказала чоловіку: “Григорію, сьогодні бачила, як сусід Василь ніс своїй жінці Мар’яні квіти. У них це часто – така романтика.”
На що Григорій з насмішкою відповів: “Гроші на вітер”. Та мені в такі миті ох як було не до жартів. Навпаки – сумно. Таке було враження, що випрошую у чоловіка хвилини уваги, миті радості.
Щоб компенсувати той брак уваги від нього, часто довгими вечорами вмикала телевізор, дивилась мелодрами, а по закінченню – плакала в подушку скільки могла. Григорій в такі хвилі вже й не питав: “Що з тобою?”
Тепер, коли стільки років прожили разом, запитаєте чи щаслива? Відповідь сама напрошується…
Якщо зараз хтось читає цю розповідь, а має схожу ситуацію, робіть висновки. Не терпіти, не мовчіть, не сподівайтесь, бо не зможете змінити людину, яка мінятись не хоче.
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua