Евеліна з Романом тільки недавно переїхали в цю трикімнатну квартиру – довго не наважувалися влізти в іпотеку, тулилися у батьків, але після народження Ганнусі все-таки зробили це.
І нехай їм не один рік доведеться якось урізати сімейний бюджет – головне, що у них своя, власна дах над головою, та й зачепив на майбутнє – вони хотіли незабаром ще й хлопчика. Джерело
З сусідами по під’їзду жінка ще познайомитися не встигла, але візуально вже декого запам’ятала. Особливо її радувало, що в їхньому будинку багато сімей з маленькими дітьми, буде з ким погуляти у дворі і Ганні пограти, коли підросте.
Поки чоловік був на роботі, жінка займалася розглядом речей і наведенням затишку в новій, поки ще порожній квартирі. Ще стільки потрібно було розставити і розкласти, поки донечка спить.
Останнім часом у Ганнусі лізли зубки і робити щось доводилося уривками. Еля подивилася в вікно, скоро повинен був повернутися з роботи Ромка. І дійсно, у дворі стояв чоловік і розмовляв з сусідкою з третього поверху.
Миловидна жінка, приблизно її віку, начебто у неї є дитина – син, років шести. Цікаво, про що вони так жваво говорять? Саме це питання дружина поставила припізнилися чоловікові. На що той відповів, ніби сусідка питала у нього щось по його роботі. (Роман працював в компанії, що управляє помічником директора).
Еля заспокоїлася. Життя йшло своєю чергою. Одного разу, коли вони з Ганнусею гуляли у дворі, Евеліна помітила неподалік ту саму сусідку з сином. Хлопчисько катався з гірки, бігав навколо пісочниці, ганяв на велосипеді.
Читайте також: – Ну і що, що твої заміжні. Що хорошого то?
Еля ніяк не могла зрозуміти, що в його зовнішності її насторожувало. Нормальний, симпатичний дитина. Жінка струснула головою і постаралася відігнати дивні думки. А через тиждень приблизно вона стала перебирати старі фотографії і натрапила на фотокартку, на який був відображений її чоловік в дитсадівському віці.
На неї з картки дивився син сусідки Ванька, з якого вона тільки тиждень тому не зводила очей. У жінки весь світ поплив перед очима. Чоловік їй зраджував.
За її підрахунками, хлопчик народився тоді, коли вона вже була у відносинах з Ромкою. Все, у що вона вірила, відразу звалилося. Вона влаштувала чоловіку грандіозний скандал – з биттям посуду, з диким криком, таким, що Анечка, злякавшись, довго не вщухала.
Чоловік намагався щось сказати, але бачачи що дружина його абсолютно не хоче слухати, пішов. Повернувся він не один. Навіщо щось він привів Таню, ту саму сусідку, а, можливо і коханку. Еля була в шоці.
Вона хотіла накричати на обох і вигнати з дому, але, як ніби впала в ступор. А чоловік проте почав розповідати. Про те, що Таня – його однокласниця і подруга дитинства.
Про те, що сім років тому вони з її чоловіком звернулися до чоловіка з дивним проханням. Вони хотіли, щоб він став батьком їхньої майбутньої дитини. Не фактичним, а генетичним. Справа в тому, що парі ніяк не вдавалося завести дитину.
Справа була в чоловіка Тетяни. Був один вихід – запліднення донорським чоловічим генетичним матеріалом. Але подружжя не хотіли дитину навмання. Хіба мало, яка генетика у його виробника.
Тому, їм в голову прийшла думка, попросити про цю, вельми дивною послузі, найближчого друга сім’ї. Того, в чиїх генах вони обидва не сумнівалися.
Роман тоді, звичайно був ошелешений таким проханням, але друзям допоміг, генетичний матеріал здав і якось потім забув про всю цю історію. Тим більше, що пара незабаром кудись переїхала.
І ось, через сім років, Рома зустрічає у дворі свого нового будинку давню знайому і розуміє, що її син – його копія. І розмовляли вони про те, як жили всі ці роки.
Ні, Таня ні чого не вимагала, навпаки, вони з чоловіком досі були вдячні чоловікові за сина. Еля протягом розповіді чоловіка то червоніла, то блідла, то раптом, почала посміхатися.
Спочатку вона не повірила в усі це, але у її чоловіка і Тані були медичні документи, які підтверджували кожне їхнє слово. А потім прийшов і чоловік Тетяни. На сімейній раді вирішили дружити. Адже ніякого зла між двома сім’ями не було.
