– …Мене тут свекруха економії вчила… Я, каже, кран з водою на кухні закручую не надто щільно, так, що капало чуть-чуть, лічильник такі краплі не фіксує. На ніч ставлю під кран каструльку, і до ранку набирається два-три літри води! Вистачає і на чай, і на суп – ще і на умивання залишається!
…На дитячому майданчику розмовляли кілька жінок, сидячи в тіні на лавочці і одним оком наглядаючи за дітьми – хлопчиками років одинадцяти-дванадцяти, які зі свистом і вигуками ганяли на гіроскутерах і роликах по доріжках навколо гірок.
– В результаті у свекрухи і куба води на місяць не набирається в цілому, – продовжувала тим часом яскрава блондинка років сорока з короткою стрижкою. – Причому, все законно. До неї навіть приходили з перевірками, не знайшли, до чого причепитися. Вибачилися навіть. Вона потім пару тижнів ходила, задерши носа. Королева економії…
– Ну так, пенсіонери всі економні, це зрозуміло! – погодилася рудувата дама. – Живуть ледве. На пенсію не сильно розженешся. Не мільйонери ж…
– Так як би не так! – стрепенулися блондинка. – Наша от свекруха – саме що мільйонерка! Пенсія у неї хороша і навіть дуже, плюс купа різних пільг, вона багато років на півночі пропрацювала. При цьому жити вона примудряється на копійки, а всі гроші відкладає на банківський рахунок… Я думаю, що у неї там вже накопичено на квартиру в хорошому районі, а може, вже й не на одну. Але дивлячись на неї, цього не скажеш…
– Он як… А навіщо вона збирає? На щось певне? Квартиру хоче купити?
– Ні-і, просто так. На чорний день, щоб було… У неї чисто спортивний інтерес – відкласти якомога більше. Живе на сухарях і вівсянці, одяг носить роками і десятиліттями, в будинок не купує нічого… Все те, що отримує, як в чорну діру, йде на нікому не потрібні банківські рахунки…
– Та хай робить, що хоче! Нехай не буде тобі ти чужі гроші. Негарно це, фу! Вона ці гроші заробила, має право їх хоч солити!
– Це-то так… Але синові її, моєму чоловікові, соромно, бач, що мати в такому вигляді! Люди косо дивляться. Не всі ж в курсі ситуації – що у мами пристона сума на рахунку, а у нас кредит і двоє дітей на шиї. Тому нам доводиться ще й мамі допомагати, щоб вона зовсім до стану бомжа не скотилась…
– Це як – до стану бомжа?
– Та хоч з тими ж зубами останні роки у нас була епопея. Корінних у неї немає давно, передні теж сипатися почали. Ну це ж куди справу годиться? Вмовляли її зробити зуби, вона – ні в яку. Чоловік в кінці кінців до лікаря своєму затягнув. Але як тільки мати почула суму, руками замахала… Зрештою, ми оплатили, зробили їй зуби, так. Вона ні копійки своєї не витратити на цю справу, навіть не запропонувала. Зайняла позицію – мовляв, мені це не треба, я б і без ваших цих зубів прожила прекрасно…
– Дорого обійшлося, напевно?
– Не те слово. І так то одне їй оплатимо, то інше… Ось навесні прийшла до нас в гості, роззулась, йде в кімнату в шкарпетках, а за нею по підлозі мокрі сліди. Чобіт продірявився у неї, бач! Чоловік за голову схопився, мовляв, мама, як же так, ти з мокрими ногами. А вона тільки рукою махає – нічого, хороші чоботи, треба доносити сезон, а через пару тижнів буду вже в туфлі перелазити… Ну що, посадив її в машину, повіз, купив чоботи, простежив, щоб старі викинула. А то ж вона і на наступний рік їх напне…
– Зрозуміло…
– Так і живемо. Як у казці – «битий небитого везе»… Минулого місяця холодильник у неї зламався. Майстер прийшов, руками розвів – таких більше не роблять, відремонтувати неможливо вже. Треба новий купувати. Свекрухи нічого знову не треба, вона як ціни на холодильники подивилася, то сказала – обійдуся…
– Цікава вона у вас жінка. Як обійтися без холодильника, тим більше влітку, в спеку?
– Так їй аби гроші свої не витрачати. Їла б зіпсоване, вона ж нічого не викидає у нас і пишається цим. Якраз перед цим мене вчила – у мене, мовляв, Наталю, нічого не пропадає! Я, каже, як бачу, що продукт псуватися починає, мою його як слід і на сковорідку. Пересмажую і в суп! І нічого, мовляв, не викидаю. Я тому намагаюся у неї не є ніколи і вже тим більше дітей там не годувати…
– А що з холодильником в підсумку?
– Ну як що. Купили ми їй холодильник. Пішли і взяли… в кредит! Будемо тепер виплачувати рік. Ну а як по-іншому? Лікувати її потім дорожче обійдеться…
– Ну… може, потім спадщина здобудете гарну від свекрухи? З собою свої рахунки вона не забере. Не витрачає, так, може, добре? Вам потім дістанеться?
– Ой, Марін, та я не спокушайтеся особливо про заповіт. Жінка вона міцна, ще не стара, їй і сімдесяти немає. Інфляція, знову ж. До того ж гроші в будь-який час можна заповідати геть… та хоч котячому притулку! Не знаю, нам з чоловіком на гроші ніколи не щастить, все дістається через терни якісь, з великими труднощами. Не віриться, що коли-небудь велика сума може звалитися на голову просто так…
Син зобов’язаний допомогти матері в подібних ситуаціях?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
