Ох і ляпнула я на свою голову.
У свекрухи просто закінчилось терпіння. Вона покликала мене з чоловіком, і ще середущого сина з дружиною, щоб допомогли виселити племінників, зібравши їх речі. Вони бунтували, але проти нас не попреш. Тітка Стефка як почула, одразу до області примчала. Орендувала для хлопців квартиру. А ми ще довго вичищали квартиру свекрухи від “порядних” племінників.
У мами чоловіка є молодша сестра, різниця у віці у них майже п’ятнадцять років. Я давно заміжня, рідні брати чоловіка одружені, а двоюрідні недавно закінчили школу.
Дзвонить якось свекруха, розповідає: дзвінок у двері, вона відкрила, на порозі двоє дітей, які тільки-тільки школу закінчили. Жити приїхали до улюбленої тітоньки.
Заздалегідь ніхто ні про що не домовлявся. Лише одного разу, давним-давно, коли мама приїжджала в гості до своєї сестри, там була обмовка:
– Закінчать школу, в місто треба хлопців відправити. А там у нас тільки ти!
Чомусь тітка Стефа вирішила, що мамине мовчання у відповідь на ці слова означало повну згоду на проживання недавніх школярів.
– Ну не чужі, нехай залишаються, – вирішила мама, але поставила племінникам умову: чистота і порядок в квартирі. – Ні копієчки я не візьму за проживання, але за чистоту питати буду. Мені вистачило: сама трьох хлопчиків виростила, намилась посуду, напралася шкарпеток.
Її втому можна зрозуміти: що мій чоловік, що його брати… як би сказати, щоб не образити? Геть до роботи в домі не годяться, всі в свого тата: ні лампочку поміняти, ні полку прибити, можуть хіба пропилососити – але навіть в цій справі умудряються в проводі заплутаються.
І якщо раніше з ними мучилася мама, то тепер ця нелегка доля лягла на наші плечі – мої і моїх сестер по нещастю. Боротьба йде з перемінним успіхом. Наприклад, мій чоловік вже може помити посуд, переставши вважати це подвигом. Залишилося подолати упередження проти пральної машини і навчити готувати.
Безкоштовне проживання в обмін на чистоту – цілком пристойна угода. Юнаки не впоралися. Тоді мама запропонувала раз в тиждень викликати людей, які за гроші це зроблять, але тітці Стефі стало шкода грошей:
– Самі! Вони все самі будуть робити! Вони у мене охайні хлопці! Не звикли ще у тебе, освояться і все буде добре. Ти тільки їм говори! Навіщо гроші витрачати, якщо хлопці у мене рукаті?
Тітка переплутала слово “рукаті” зі словом “дві ліві”: до побуту племінники виявилися не пристосовані взагалі ніяк. Що дивно: село ледарів не любить.
Маминого терпіння вистачило на три тижні, потім вона поставила питання руба: оплата прибирання або виселення. Але тітка Стефа знову придумала вихід із ситуації без відчутних фінансових витрат:
– Я сама буду приїжджати! Приїжджати і наводити порядок!
Мама погодилася. Але у тітки то поїзд не їхав, то боліло що небудь, то чоловік в загулі.
За два місяці двоюрідні братики чоловіка так загадили квартиру, що у мами почався нервовий тик. Прозвучало останнє китайське попередження.
– А ти чому мені все вимовляєш? Скажи їм! – обурилася тітка Стефа, забувши, що правила проживання були озвучені близнюкам кілька десятків разів. – Набридла! Все тобі не так! Вони у мене чоловіки! Чого ти від них хочеш?
“Чоловіки” весь цей час дружно пирхали і реготали, коли їх просили піднімати обідок унітазу, роззуватись на килимку біля вхідних дверей або мити за собою посуд.
– Нічого я від них не хочу! – нарешті розсердилася мама і почала збирати племінникам речі.
Довелося їй допомагати. Приїхали ми з чоловіком і середній дівер з дружиною. Поки наші чоловіки допомагали двоюрідним родичам знайти вихід з квартири, ми взялися за прибирання – не кидати ж було маму наодинці з безладом.
Тітка Стефа своїх дітей в біді не кинула – орендувала їм кімнату за п’ять тисяч гривень на місяць. А з сестрою, через нещасних хлопчиків, вона вирішила не спілкуватися.
Хоча, по суті, оплата послуг прибиральниці раз в тиждень виходила б на меншу суму. Спеціально пошукала в інтернеті: якщо знайти приватника, наприклад матусю в декреті або сусідку, то і дешевше можна було домовитися.
Мама майже рік живе одна. Але до сьогодні знаходить сліди присутності близнюків: фантик від шоколадки в стику крісла, недопалок на балконі, шкарпетку між комодом і стіною. Ось такі “охайні хлопчаки”.
Про всяк випадок, щоб ще хто-небудь не приїхав, вона всіх сільських обдзвонила і повідомила, що ми з чоловіком і дитиною живемо у неї, і місця немає. А то у її троюрідної сестри дочка цього року школу закінчить. Мало чого їм в голову збреде.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
