У тридцятирічної Інги досить солідний досвід проживання в орендованому житлі. І не тому, що приїхала здалеку. Інга, володіє навпіл з матір’ю трикімнатною квартирою у столиці. Мати зараз живе в тій квартирі одна, хоча місця для двох жінок у трьох кімнатах більш ніж достатньо. Але про те, щоб оселитися з матір’ю, Інга не хоче чути.
– Ой, ні, тільки не це! – сміється вона. — Нам із матінкою більше трьох годин поспіль перебувати поруч просто протипоказано! Добром це не закінчується. Чому сваримося? А незрозуміло взагалі! Вона хороша і правильні речі каже. Але ж ужитися нам складно. На рівному місці примудряємось влаштувати скандал. Та що там, ми по телефону раз на тиждень стабільно сваримося.
Знімати окрему квартиру для себе однієї Інга не бачить сенсу: шкода грошей, які доводиться віддавати в нікуди. Набагато дешевше, веселіше та й зручніше жити із сусідкою або навіть із сусідками.
— Найпростіше з якоюсь незнайомою дівчиною, за оголошенням, — пояснює Інга. — Ну так дивлюся, звичайно, щоб людина була більш-менш вихованою. Але мені щастить: ніколи жодних проблем! Хоча вперше, пам’ятаю, було складно зважитися на таке — з’їхатися з абсолютно чужою людиною. Виявилося, боялася даремно!
З тією першою дівчиною Інга прожила два роки, вони й досі найкращі подруги.
– Ой, весело жили! – сміється вона. — Напевно, найкращі роки це були. Ділилися всім, разом гуляти ходили. А потім Наталка вийшла заміж і я зробила помилку: покликала на її місце стару подругу. Загалом, з тією дівчиною ми не змогли, хоч знайомі були добре. За кілька місяців посварилися. З того часу хочу селитися з абсолютно незнайомими і заїжджати одночасно, щоби все на рівних. Зараз у мене просто чудові сусідки, дві жінки. Живемо у трикімнатній квартирі душа в душу. Зі сторонніми простіше!
Треба сказати, з Інгою згодні багато хто.
— Якщо ось так аналізувати життєвий шлях, із чужими справді простіше, ніж із рідними! Бувало і допомагали чужі люди значно більше, ніж свої! — часто каже одна моя гарна знайома.
— Сусідка-пенсіонерка, наприклад, раніше безкорисливо сиділа з моєю донькою! Скільки разів вона мене рятувала, не описати! За наявності двох пар баб-дідів на пенсії, з хворою дитиною сиділа чужа людина, ось так. І від грошей відмовлялася завжди. Я їй досі вдячна! А чужі — не побоялися, дякую їм величезне.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
