— Уляно Степанівно, це наша з Сергієм відпустка, і третє ліжко в номері не передбачене — випалила Катерина. Я лише спокійно поправила шарф і відповіла, що мати не може бути зайвою там, де її синові потрібна справжня турбота

Коли Сергій зустрів ту дівчину, я відразу відчула, що спокій у моєму домі закінчився. Материнське серце ніколи не помиляється, воно як тонкий інструмент, що вловлює найменші коливання повітря. Я виховала сина сама, віддала йому найкращі роки, відмовляла собі в усьому, аби він мав гідну освіту та майбутнє. І ось з’являється вона — якась Катерина, і раптом стає центром його всесвіту. Це було несправедливо. Я завжди вважала, що зв’язок між матір’ю та дитиною — це щось непорушне, а тут якась чужа особа намагається перехопити кермо.

Усе почалося з того, що вони запланували спільну поїздку в гори. Сергій так захоплено розповідав про затишний будиночок, про краєвиди, про те, як вони будуть гуляти лісовими стежками. Слухаючи це, я відчувала, як усередині все стискається від холоду. Чому він не запросив мене? Невже я не заслуговую на відпочинок після всього, що зробила для нього? Я вирішила, що не дозволю їй повністю заволодіти його увагою. Мені потрібно було діяти тонко, але рішуче.

— Сину, мені останнім часом так неспокійно на душі, — сказала я, коли він зайшов до мене на вечерю.

— Мамо, що сталося? Ти погано почуваєшся?

— Та ні, просто відчуття самотності тисне. Ти ж знаєш, я завжди була поруч із тобою. А тепер ти їдеш так далеко.

— Це лише на тиждень, мамо. Катя дуже чекала на цю відпустку.

— Я розумію. Але ж я теж мріяла побачити ті краєвиди. Може, знайдеться місце і для мене? Я не заважатиму, обіцяю. Просто буду поруч, подихаю свіжим повітрям.

Сергій замислився. Я бачила, як у його голові борються два почуття: обов’язок перед матір’ю та бажання побути з коханою. Зрештою, любов до матері перемогла. Він не зміг мені відмовити. Коли ми приїхали на місце, обличчя Катерини було похмурішим за грозову хмару. Вона навіть не намагалася приховати своє незадоволення. Але мені було байдуже. Я мала право бути там.

Будиночок виявився справді гарним, проте атмосфера всередині була напруженою. Я намагалася бути корисною, постійно давала поради, як краще приготувати вечерю або як правильно скласти речі. Катерина лише мовчки стискала губи.

— Уляно Степанівно, ми самі розберемося з кухнею, — нарешті не витримала вона.

— Дитинко, я просто хочу як краще. Сергій звик до моїх страв, він любить домашній затишок.

— Він уже дорослий чоловік і може спробувати щось нове.

— Дорослий чи ні, а мати знає його краще за будь-кого. Ти тут людина нова, ще багато чого не розумієш.

Сергій намагався згладити кути, переводив тему на погоду чи плани на завтра, але іскра вже пролетіла. Я бачила, що він розривається. Наступного ранку вони збиралися піти на довгу прогулянку до водоспаду. Шлях був непростий, і я зрозуміла, що це мій шанс.

— Ой, щось мені так важко дихати сьогодні, — промовила я, опускаючись на диван.

— Що з тобою? Тобі допомогти? — Сергій миттєво підбіг до мене.

— Просто слабкість. Мабуть, зміна клімату так впливає. Ви йдіть, не звертайте на мене уваги. Я якось пересиджу сама.

— Ми не можемо тебе залишити в такому стані, — впевнено сказав син.

Катерина стояла біля дверей у похідному взутті, і в її очах я прочитала справжню лють. Вона розуміла, що я роблю, але не могла нічого вдіяти. Сергій залишився зі мною. Цілий день він заварював мені чай, читав уголос новини та просто сидів поруч. Я відчувала справжню перемогу. Вона сиділа в іншій кімнаті, гортала книжку, а ми були разом, як у старі добрі часи.

Увечері, коли син вийшов на терасу, Катерина підійшла до мене. Її голос був тихим, але кожне слово було гострим, мов лезо.

— Ви ж розумієте, що робите йому тільки гірше? Ви прив’язуєте його до своєї спідниці.

— Я захищаю свого сина від помилок. Він ще не знає, що таке справжня відданість.

— Ви просто боїтеся залишитися наодинці зі своїм життям. Але Сергій має право на власне щастя.

— Його щастя — це повага до батьків. А ти, дівчино, занадто багато на себе береш. Ти сьогодні тут, а завтра тебе може не бути. Мати ж залишається назавжди.

— Це не любов, це егоїзм.

— Називай як хочеш. Але він вибере мене. Завжди вибиратиме мене.

Вона розвернулася і пішла. Я знала, що вона поскаржиться Сергію. Так і сталося. Через годину син зайшов до мене з дуже серйозним виглядом.

— Мамо, нам треба поговорити. Навіщо ти так з Катею? Вона нічого поганого тобі не зробила.

— Сергію, я просто бачу, що вона не цінує тебе так, як ти на те заслуговуєш. Вона думає тільки про свої розваги, а про твій спокій — ні краплі.

— Вона хоче, щоб ми були парою. Це нормально.

— Нормально — це коли зважають на думку родини. А вона хоче вирвати тебе з корінням. Ти ж бачиш, як вона реагує на кожне моє слово.

— Можливо, ти занадто тиснеш на неї?

— Я? Я просто намагаюся вберегти наш дім. Ти мій єдиний син, і я не хочу, щоб ти став іграшкою в руках якоїсь дамочки.

Сергій зітхнув і вийшов. Весь наступний день пройшов у мовчанні. Катерина майже не виходила з кімнати, а син блукав навколо будинку. Я ж почувалася чудово. Я готувала смачні обіди, наводила лад і демонструвала всім своїм виглядом, хто тут справжня господиня. Я була переконана, що роблю святу справу. Хто ще підкаже синові правду, як не я?

На третій день нашого відпочинку Катерина зібрала речі. Це було несподівано навіть для мене. Вона вийшла у вітальню з валізою і холодно подивилася на нас.

— Я їду. Сергію, якщо ти хочеш бути зі мною, ти знаєш, де я. Але я не згодна жити в цьому постійному змаганні.

— Катю, почекай! Куди ти посеред зими? — Сергій кинувся за нею.

— Додому. Я не можу бути третьою зайвою у ваших стосунках із мамою. Вибирай сам.

Я сиділа в кріслі і спостерігала за цією сценою. Усередині все співало. Невже це справді кінець їхнього союзу? Сергій стояв на порозі, розгублений і засмучений. Він дивився то на неї, то на мене.

— Мамо, навіщо ти це зробила? — запитав він, коли двері за Катериною зачинилися.

— Я нічого не робила, сину. Вона сама прийняла рішення. Це показує її справжнє обличчя — вона кидає тебе при першій же нагоді. Хіба це любов?

— Вона не кидає, вона захищається. Ти витіснила її з нашого життя.

— Я просто була поруч. Якщо вона не витримала тижня зі мною, то як би вона жила з тобою роки? Уяви, яке життя на тебе чекало. Постійні сварки та претензії.

Сергій нічого не відповів. Він сів на стілець і закрив обличчя руками. Весь залишок відпустки ми провели вдвох. Але це було не так, як я собі уявляла. Він майже не розмовляв зі мною, постійно дивився в телефон, перевіряв повідомлення. Моя присутність його більше не радувала. Він став чужим, холодним. Ми гуляли разом, але між нами була прірва.

Коли ми повернулися до міста, він відразу поїхав до неї. Я чекала дзвінка, чекала, що він прийде і скаже, що я була права, але дні минали в тиші. Минуло кілька місяців, перш ніж ми знову побачилися. Він прийшов лише за своїми речами, які ще залишалися в моїй квартирі.

— Ви переїжджаєте? — запитала я, відчуваючи, як серце починає калатати.

— Ми знімаємо окреме житло. Далеко звідси.

— Але як же я? Хто буде тобі допомагати?

— Мамо, я маю жити своє життя. Ми з Катею вирішили спробувати все спочатку, але на цей раз без стороннього втручання.

— Ти називаєш матір сторонньою особою? Після всього, що я для тебе зробила?

— Ти зробила занадто багато. Ти намагалася замінити мені весь світ, але мені потрібен мій власний. Пробач, але я більше не буду звітувати про кожен свій крок.

Він пішов. І цього разу я відчула, що програла. Я хотіла бути головною, хотіла, щоб він зрозумів мою незамінність, а натомість залишилася в порожній квартирі. Катерина перемогла, хоча я була впевнена в своїй силі. Тепер я сиджу вечорами сама, дивлюся на старі фотографії і думаю — чи варта була та поїздка в гори такої ціни?

Я хотіла вберегти його, але, здається, просто відштовхнула. Хоча, з іншого боку, хіба мати не має права на увагу свого сина? Хіба я не повинна була перевірити ту дівчину на міцність? Якщо вона так легко здалася тоді в горах, то, можливо, вона справді не та, хто йому потрібен? Але чому тоді мені так гірко зараз?

Я все ще вірю, що материнське слово — закон. Але світ змінився, і діти стали занадто самостійними. Вони забувають, хто дав їм життя, хто не спав ночами. Вони вибирають чужих жінок, які приходять на все готове. Це несправедливо, і я ніколи не змирюся з цим. Я чекатиму, поки він зрозуміє свою помилку і повернеться. Бо тільки мати любить по-справжньому, без жодних умов і вимог.

Чи вважаєте ви, що я вчинила правильно, намагаючись відкрити очі синові на його обраницю, чи все ж таки потрібно було відступити і дати йому можливість помилитися самому? Напишіть у коментарях, як би ви діяли на моєму місці, і не забудьте поставити вподобайку, якщо ця історія зачепила вас за живе. Мені дуже важливо почути вашу думку.