У спадок від дідуся Степана дісталися моїй мамі двокімнатна квартира та невелика ділянка землі. Моя сестра Інна на той момент народила вже третю дитину. Щоправда, без батька. Ну, а що такого. Допомагали ми їй. Тому квартиру продали, сестра взяла кредит і купили їй 4-кімнатну в центрі нашого райцентру.
А оскільки грошей у Інни не було – звідки їх взяти коли у тебе троє дітей і ти ніколи не працювала? – то кредит виплатила я, адже у мене свій невеликий бізнес, тому я «багата», а ми ж сім’я.
Мені віддали ділянку за містом, на якому мій дід встиг закласти фундамент для будиночка 6 на 8 метрів. Але виявилося, документів на ділянку не було, загубилися десь. Ця ділянка навіть у спадковій справі не проходила. Словом, я три роки займалася відновленням документів та судовими процесами, бо другий примірник угоди на оренду землі в архівах міста також успішно загубили.
Проте, я свого досягла та отримала документи. Декілька років будували будинок, розширивши площу, гараж, лазню. Зараз ми з родиною, чоловіком і дітками, переїхала і живемо в цьому будинку.
І ось перед Новоим роком я почула від батьків, що спадщина була розподілена не справедливо – сестрі дісталася лише двокімнатна квартира, а мені величезний будинок! Більш того, я не пускаю в «дідусевий» будинок іншу дідусеву дочку, мою тітку Ольгу, і її сімейство, тим самим позбавивши їх можливості бувати в «отчій» оселі.
Ось знаєте, розумом я все розумію, що роблю правильно, але чисто по-дитячому якось сумно: де справедливість і коли моя сім’я втратила зв’язок із реальністю? Моя рідня дійсно вважає, що має рацію?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
