Коли Артему було всього 3 роки, його бioлогічна мати відмовилася від нього. Артем потрапив до лікарні у важкому стані – пнeвмoнія. Температура його тіла наближалася до 41 градусу.

Лікарям вдалося збити температуру і життя хлопчика нічого не загрожувало, його лікували в лікарні, він йшов на поправку. Джерело

Його мати, незважаючи на те, що йому було всього 3, відмовилася перебувати з ним в лікарні, мотивуючи тим, що у неї багато роботи. Але ми-то знали, що її робота – це справляти дозвілля непотрібними дійствами з місцевими алкашами.

І врешті-решт, коли хлопчика потрібно було забирати, ніхто не прийшов, його мати заявила, що він їй не потрібен, можемо відправити його в дитбудинок. У Артема була зaтримка в розвитку. У свої три роки він не розмовляв, не знав кольору, форми, не міг відрізнити кішку від собаки.

Я працювала санітаркою в дитячому відділенні. Мені тоді було 37 років, своєї сім’ї у мене ніколи не було. У молодості мій коханий зaгинyв в aвapiї, і більше я не могла зустріти рідного по духу мені людини.

Тоді я вирішила усиновити цього хлопчика, мені було шкода, що він потрапить в дитячий будинок. Я знаю яке там життя. Я сама сирота. Загалом, мені допомогли оформити опікунство над ним, і ми стали жити разом.

Раз я працювала в лікарні, то і знала всіх наших лікарів в селі. Я почала водити Артема до логопеда, виїжджали в край до невролога. Загалом, лікувалися, розвивалися, надолужили всі.

Я займалася дитиною, з повною відповідальністю дбала про нього, але в мені не було почуття материнської любові, напевно, цілий рік. Коли він заговорив, почав називати мене мамою, я нарешті-то прозріла, і розцвіла.

Читайте також: Батьки сказали, що дочка їм набридла, а в садок приводили, щоб не заважала

Це було одномоментно, такий, знаєте, клацання. Я чесно і щиро полюбила його, і вже з трепетом і ніжністю стала називати його своїм сином.

У 7 років Артем разом з однолітками пішов у перший клас. І, можливо, ви не повірите, але він був самий встигає і самий посидющий дитина в класі.

Він завжди вчився на 4, 5. Любив фізику та інформатику в старших класах. У 11 класі він зайняв перше місце в нашому краї в олімпіаді з фізики.

Про нього писали в наших газетках, навіть показували по місцевому ТБ, обмовившись, що від держави Артему буде надано грошову винагороду.

Це все побачила його мати, і прийшла до нас негадано-неждано, з тортиком, з цукерками, типу вона все усвідомила, і хоче поспілкуватися з сином.

Я, знаючи, що приховати назавжди не вийде, що він не рідний мені по кpoві, розповідала йому, що у нього є інша біологічна мати, але як саме вона виглядає, як-то не говорила.

Я її впізнала одразу, син теж почув на порозі її розмова, зрозумів хто до нас прийшов. Артем дуже вихований, та й у мене не вистачило б духу її вигнати, тому ми впустили її в будинок.

Посиділи поговорили, вона бідкалася як вона нудьгувала всі ці роки. Випросила номер телефону сина. І тепер, на протязі вже декількох місяців вона йому дзвонить. Тільки не думайте, що в ній дійсно прокинулася совість.

Вона дзвонить і під приводом яка вона нещасна і xвopa просить грошей у сина. (Крім фізики він ще завжди захоплювався програмуванням, тому через інтернет потроху заробляв собі ще навчаючись в школі).

З вересня цього року він вже вступив до університету на бюджет, проживає в місті, за 300 км від мене. Заробляє на життя собі сам. У нас з ним чудові стосунки, дзвонить мені кожен день, я для нього як і раніше мама.

Приїжджає раз на місяць додому, але тут в розмові по телефону обмовився, що тітка Рита (бioлогічна мати) приїжджала до нього в гості. Знову просила грошей, давила на жалість.

Загалом так і живемо. Син не може їй відмовити, мене Ритка не хоче слухати. Мені не шкода його грошей, він самостійний у мене. Сам приймає рішення. Сам все розуміє.

Мене страшно дивує її безмежна нахабність, її лукавість. Крім грошей від сина їй нічого не треба. Де її материнське серце, не зрозумію.