iBilingua

Звати мене Михайло. Мені 58 років. Пів свого життя, а може й більше, я пропрацював на заробітках. Де мене тільки не було. І Голландія, і Чехія і Німеччина, декілька разів в Польщу їздив.

Я намагався зробити життя сім’ї легшим.

Моя Оксана вчителька української мови. Містечко в нас невеличке, роботи для чоловіків немає. Я спершу їздив до області на завод, але більше проїжджав і проїдав, ніж привозив додому.

Коли нерви вже були на нулі я сказав Оксані, що їду на чужину.

Оксана мене підтримала. В нас росло двійко дітей і їх потрібно було ставити на ноги. Я не хотів, щоб вони прожили таке життя, як я.

Там я економив, на чому тільки міг. Жив на найдешевшій квартирі, їв саме найпростіше. Всі зароблені гроші я передавав дружині.

Як тільки була прискладена певна сума, Оксана продала нашу однокімнатну квартиру і купила в районі трикімнатну.

Згодом найняла людей, які зробили євро ремонт, купила гарні меблі. Я приїжджав час від часу, але Оксана просила нікуди не вникати, що вона сама все робить. Я їй повністю довіряв.

Ще через декілька років ми купили дорогу автівку. Моя Оксана здала на права і навчилась їздити.

Поки я працював, вона возила дітей на різні гуртки.

Так ми і жили. Я приїжджав на тиждень, а в кращому випадку на місяць і повертався, бо гроші закінчувалися.

Потім діти почали поступати в університети, знову гроші треба, і так по колу.

Після навчання син повідомив, що хоче одружуватися, через два роки і дочка заміж вийшла.

Я працював, щоб оплатити ресторани, сукню нареченій і дружині, а також на подарунок молодятам.

І ось в 55 років я вирішив зупинитися і трішки пожити для себе.

Я сказав Оксані, що втомився і хочу додому. Вона мені ще деякий час говорила, що ще зарано, що здоров’я дозволяє і треба наскладати нам на гідну старість.

Але я вже був налаштований на протилежне.

Після повернення разом ми прожили навіть не пів року.

Читайте також: В неділю після обіду висилає мені дочка “скрін”, де подружка в Карпатах з чоловіком: відпочиває, веселиться і без дітей, бо з ними так не відпочинеш. І починає говорити, що якби я сиділа з її сином, то і вона могла б зараз там бути, а я погана бабуся, і кинула слухавку. Чоловік каже не зважати, що їй пройде. Але мені важко на душі. Що дочка від мене хоче? Щоб я лишила роботу в сорок п’ять років? А потім що? Зуби на поличку?

Оксана прогнала мене з квартири, яка по документах була на ній, машина, до речі також.

Пропрацювавши пів життя на чужині, я залишився ні з чим.

Я живу у селі разом з мамою. Здоров’я вже немає. У дітей своє життя я їм не потрібний. А Оксана, спитаєте ви мене? Живе в квартирі, на яку я заробив, з якимось Василем в своє задоволення.

Ось таке у мене життя… Не веселе…

Автор – Наталя У.

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua