В день, коли наша дочка в білосніжній сукні стала на рушничок щастя, до мене підійшла дружина. – Ну ось і все! Тепер ти вільний. Можеш пакувати свої речі і прямувати до Марічки!, – Якої Марічки?, – ледь стримуючи свій подив відповів я. – Всі ці двадцять років я знала про твій роман. Просто чекала слушної нагоди. Вона настала. – В цю мить до мене підійшла щаслива донечка.
Той, хто хоч раз був на півдні, той знає, як важко утриматися від курортного роману. Море, пляж, краса і свобода…
Їхня зустріч відбулася випадково, як це зазвичай і буває. “Доброго вечора, можна з вами познайомитися? Мене Борис звуть”, – запитав юнак. “Можна, я Марічка”, – відповіла йому дівчина. “Гарне у вас ім’я, як у мого чоловіка”, – додала вона. Молодий чоловік зніяковів і хотів піти, але дівчина його зупинила. “Не йдіть, я бачу ви теж одружені. Давайте посидимо, тут нудно”, – додала вона. До них підійшов офіціант Михайло, і молоді люди замовили “червоненького”.
Так почалося знайомство, яке тривало 20 років. “А чому ти одна?”, – Запитав Борис. “Син у батьків, а у чоловіка в останній момент з’явилися невідкладні справи”, – відповіла Марічка. “А моя дружина на п’ятому місяці, сказала, що відпочине у мами, а мені треба поїхати на море розвіятися. Ось я і тут”, – повідомив Борис. Вони приємно провели вечір, а вранці домовилися зустрітися та піти до дельфінарію. З того часу вони більше не розлучалися.
Марічка виявилася викладачем латиноамериканських танців, вона вчила його танцювати, а він просто радів життю. Але час відпочинку минув і настав момент, коли треба було їхати. “Я не зможу без тебе”, – сказав Борис. “Чого ти, у тебе дружина на п’ятому місяці”, – відповіла Марічка. Вона запропонувала залишити все як є. “Давай зустрінемося через рік тут же”, – додала вона. Борис погодився.
Минув рік, вони зустрілися. Офіціант привітно помахав рукою. “А ви тепер разом”, – запитав Михайло. “Так”, – ствердно відповіла Марічка. “Ми одружилися”. Борис дивився на неї з подивом. “Нехай вважає нас чоловіком і дружиною, так простіше”, – пояснила дівчина свій вибір. Вони стали чоловіком та дружиною на один тиждень. Вони зустрічалися раз на рік. На тому ж місці, у тому ж відпочинковому комплексі. Звісно, час від часу вони списувалися, ховалися, нічим не видавали свій зв’язок.
“А ти така ж тоненька і витончена, як 20 років тому”, – зауважив Борис. “А ось ти погладшав, у тебе дбайлива дружина”, — відповіла йому Марічка. Той офіціант уже став директором кафе, в якому вони так само проводили час, як 20 років тому. “А знаєш, ти була права, що запропонувала тоді все так залишити. Я просто обожнюю свою дочку, не уявляю, як я жив би без неї”, – одного разу сказав Борис.
По листуванню Борис дізнався, що в Марічки взимку не стало чоловіка. Він хотів приїхати, але Марічка суворо заборонила. “У тебе в дочки весілля, ти маєш бути там присутній”.
Було весілля, донька кружляла в білій сукні, після чергового тосту дружина підійшла до Бориса і сказала: “Ну, от і все. Тепер ти вільний і можеш їхати куди хочеш”. Борис злякався. “Як це, куди хочеш?” – тільки й зміг запитати він. Виявляється, що весь цей час, всі ці 20 років його дружина все знала. Ще тоді, коли вона була на 5-му місяці, вона відчула, що з чоловіком щось не те. Він повернувся з моря зовсім не свій. Він був ласкавий, уважний, але його наче підмінили.
Вона вирішила провести своє розслідування. Знайшла в одязі чеки, поїхала в Одесу, там у неї жила подруга. Без труда знайшла санаторій і те саме кафе. Офіціант Михайло виявився дуже балакучим хлопцем. І всі ці 20 років він працював на дружину Бориса, надавав їй потрібні відомості.
А ось Борис та Марічка навіть ні про що не здогадувалися. Недарма кажуть, що найкращий детектив — це ревнива дружина. Від жінки, яка підозрює свого чоловіка у зраді, не вислизне жодна деталь. Потім дружина знайшла Марічку у соціальних мережах. Весь цей час вона стежила за романом. Її влаштовував такий тижневий відпочинок чоловіка, головне, що чоловік не йшов із сім’ї. І про те, що в Марічки не стало чоловіка, вона також знала.
І ось тепер, після весілля дочки, вирішила дати Борису повну свободу. “Ти повністю вільний”, – повторила дружина. А Борис стояв сам не свій і не знав, що робити йому зі своєю свободою. До батька підійшла щаслива дочка: “Тату, ходімо, потанцюємо, що ти такий сумний, у нас же свято”, – сказала наречена. “Дякую, настрою немає. Натанцювався”, – відповів батько.
Всі ці 20 років його дружина знала і мовчала, а ось зараз вирішила розкрити таку важку таємницю. “Ти вільний, їдь до своєї Марічки”, – сказала, як морським піском нагодувала.
А як ви вважаєте, чи правильно зробила героїня історії, що не заважала чоловікові продовжувати курортний роман стільки років? Чому Марічка не захотіла стати законною дружиною Бориса, а вважала за краще ховатися? Чому сам Борис так і не ухвалив жодного рішення, а лише слухав, що йому кажуть жінки?
Фото ілюстративне
