В конверт я вклала дві тисячки і таки пішла привітати іменинника. Юра для мене, як син, бо своїх діток Боженька мені не дав, тому оминути його своєю увагою я не могла. Та сестра мене навіть на поріг не пустила, хоча по обличчю іменинника я бачила, що він був радий мене бачити. Я не знаю, як тепер маю пробачити Іванку. В свій час я все зробила, щоб поставити її на ноги. А тепер ось таку отримую віддачу!
Так склалось в житті моїх батьків, що спочатку я була в них єдиною донечкою, та коли мені виповнилось шістнадцять, батьки подарували мені сестричку.
Такою пізньою дитиною у моїх батьків стала моя улюблена сестра Іванка.
Коли Іванці виповнилось одинадцять, а мені двадцять сім, наші батьки покинули цей світ. Тому на мої плечі впала велика відповідальність за сестру і за її майбутнє.
Та скажу, я впоралась на відмінно, я працювала не покладаючи рук, щоб ми з сестрою ні в чому не обмежувались. Відтак моя сестра закінчила навчання і стала самостійною. А вже згодом і вийшла заміж і народила чудового синочка, мого племінника Юру.
Я дуже люблю цього хлопця і завжди сестрі допомагаю з його вихованням, часто підтримую фінансово, адже своєї сім’ї у мене немає.
Так, я була заміжньою, та з цих відносин вже нічого не залишилось, хіба що неприємні спогади, про які я і згадувати не хочу.
Своїх дітей мені мати не дано, проте є Юра, син моєї сестри, якого я люблю, як рідного.
Цими вихідними сестра святкувала дванадцятиріччя свого сина. Я знала що вона готувала свято, це смачне застілля, моя сестра Іванка в цьому спец.
Як і кожного року я чекала від них запрошення на святкування. Ми спілкувались в телефонному режимі, адже я на цьому тижні трохи прихворіла, та мені ніхто і словом не промовився про запрошення на свято.
Це мене дуже обурювало, я навіть почала було роздумувати, чи йти чи не йти. Як-не-як, я не остання людина в їхньому житті, і як ніхто заслуговую бути в цей день з іменинником.
Не дочекавшись його, я взяла конверт з грошима і все ж таки пішла сама. Адже день народження в мого улюбленого племінника Юри, як я можу його пропустити?
Він напевно чекає на мене. З цими думками я йшла на свято.
І не пожалкувала про це, адже мій племінник надзвичайно щасливий був мене бачити. Проте сестра, як би це дивно не звучало, попросила мене піти, адже я ще не цілком здорова і вона боїться, щоб я не позаражала всіх кругом.
Додому я поверталась сильно пригнічена. Тепер навіть і не знаю, як мені пояснити сестрі, що вона зробила в моїй душі – дірку?
Про те, що я цілком почуваю себе вже здоровою, вона навіть чути не схотіла, сказала лише, занадто мало часу пройшло і я ще можу бути заразною.
Та чи можливо виправдати вчинок моєї Іванки? І хто перший з нас має зробити крок до примирення?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“
