Я не розумію, як батьки мого чоловіка можуть жити в таких “лякливих” умовах.
Я все розумію, до 50 років свекруха працювала на будівництві. Потім деякий час хворіла. Свекра в той час звільнили.
Певний час Ірина Ігорівна числилась на біржі праці. Потім знову десь працювала. На даний час вона вже на пенсії, через якусь недугу, хоча по ній і не скажеш.
Свекор також то працював то ні. На даний час сидить з дружиною дома, отримують пенсію. Я розумію, що фінансово їм важко, але справа тут навіть не в грошах.
Річ у тім, що живуть вони в старій, брудній, смердючій квартирі.
Вони все життя старалися працювати, але чомусь гроші від них якось віддалялися. Є такі люди, які стараються-стараються, але нічого в руку їм не йде. Ось вони саме такі. Свекор все життя мріяв про автівку, але так і не змогли вони на неї накопичити, і я не кажу про якусь іномарку…
Вони ніколи не були на морі навіть в Україні. Я вже мовчу про Єгипет чи Болгарію.
Купують лише дешеву звичайну їжу. Усе це ще я можу зрозуміти. Але коли я приходжу до них у квартиру, а там стоїть сморід. Ну ви мене вибачте.
В них є велика собака, яку вони не доглядають як треба, і не купають. Скрізь волосся і шерсть. Меблі та обладнання куплені ще за тих-тих часів.
Все старе, гниле. Кухня брудна, жирна. Ванна стара, чорна. В раковині, де свекруха миє посуд – цвіль. А мочалка лежить такої давності, що від одного вигляду нудить, я мовчу про її запах.
Кругом цвіль, пил, іржа. Звичайно, у них немає пральної машини, сушарки тощо. Підлога в бруді. У вітальні огидно брудний килим. Вікна і штори чорніше чорного. Скрізь бруд, сморід.
В них немає витяжки. Свекруха постійно “пахне” жареним і собакою.
Не можу собі уявити, що вони так проживуть ще років 15-20 чи більше. Ми раніше говорили з чоловіком, що відправимо їх на день-два кудись “погуляти”, а самі викинемо весь непотріб і приберемо. Але ж нам це заборонено робити.
Мама категорично проти. Каже, що у всіх старших людей так. Що євроремонти і порядок потрібні лише молодим, а їм і того хватить.
Їх в квартирі двоє. Ніде не працюють вже. Невже людям приємно жити в таких умовах? Скажіть мені, дорогі читачі?
Я боюсь в них навіть до чогось дотулитися, бо мені здається що таргани чи якісь клопи попадуть від них до нас додому.
Я б цього не пережила…
Що можна робити в такому випадку? Як боротися з людьми, які ще не такі старі, щоб жити в смітнику і говорити, що їх все влаштовує?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- З Італії я повернулася о 6 годині ранку. Чемодани тихенько залишила в коридорі, лише витягла новенький багряний халат. В мене було змішане передчуття. З одного боку щастя, що ось-ось я побачу кохану людину, а з іншого – його реакція, адже Андрій постійно наголошував, що повертатись ще рано. – За що ми жити будемо? Все дорожчає! – Але за дверима мене чекав сюрприз. Його слова: – Все не так, як ти зрозуміла, – ніби довгим тунелем доходили до моєї голови
- Ми взяли деякі іграшки і направились на майданчик. Через деякий час туди прийшли хлопці, ну на вигляд так 9-10 років. І ось вони вирішили, що вже готові до “дорослих” балачок. Я раз пропустила крізь віха, другий, а на третій попросила “прикусити язика”. Як не як, а це дитячий майданчик, а не клуб. Дома я це все розказала дочці, а вона сказала, що робити зауваження чужим дітям я не мала права
- Я нічого не розуміла, поки раптом на одній сімейній зустрічі зі свахою не почула, що я, напевно, не хотіла відпускати свого сина “під вінець” з її донькою, тому що кожна мати хлопчика не хоче відпускати сина. І тут всі пазли зійшлися. Я стала згадувати відношення сестер і самої невістки до батьків і до мене в тому числі. Одного дня я таки не стрималася, і все “вилила” сину. Мені втрачати нічого
- В рідної сестри Івана день народження. Вона замовила невеличке свято в ресторані на другий день “Зелених свят” – Трійці. Я ж нічого такого нового, щоб одягнути, не мала, тому й купила собі красиву літню сукню. Ввечері приміряла, похвалилася чоловіку, а він мене висварив, що я на непотріб гроші його тринькаю. – А ця сукня, що ти на новий рік купляла, що, не підходить? – Чоловік не полінувався і витягнув її з шафи
- В неділю до нас завітала після церкви свекруха, і за бокалом “червоненького” вона мені зізналася, що ця квартира насправді її, а ми, особливо я, тут просто гості. Я ледь не стерпла, і якщо чесно, навіть не відразу повірила в її слова. Але тепер мене турбує інше, як вона збирається компенсувати те, що я свої гроші вкладала в ремонт