Я не розумію, як батьки мого чоловіка можуть жити в таких “лякливих” умовах.
Я все розумію, до 50 років свекруха працювала на будівництві. Потім деякий час хворіла. Свекра в той час звільнили.
Певний час Ірина Ігорівна числилась на біржі праці. Потім знову десь працювала. На даний час вона вже на пенсії, через якусь недугу, хоча по ній і не скажеш.
Свекор також то працював то ні. На даний час сидить з дружиною дома, отримують пенсію. Я розумію, що фінансово їм важко, але справа тут навіть не в грошах.
Річ у тім, що живуть вони в старій, брудній, смердючій квартирі.
Вони все життя старалися працювати, але чомусь гроші від них якось віддалялися. Є такі люди, які стараються-стараються, але нічого в руку їм не йде. Ось вони саме такі. Свекор все життя мріяв про автівку, але так і не змогли вони на неї накопичити, і я не кажу про якусь іномарку…
Вони ніколи не були на морі навіть в Україні. Я вже мовчу про Єгипет чи Болгарію.
Купують лише дешеву звичайну їжу. Усе це ще я можу зрозуміти. Але коли я приходжу до них у квартиру, а там стоїть сморід. Ну ви мене вибачте.
В них є велика собака, яку вони не доглядають як треба, і не купають. Скрізь волосся і шерсть. Меблі та обладнання куплені ще за тих-тих часів.
Все старе, гниле. Кухня брудна, жирна. Ванна стара, чорна. В раковині, де свекруха миє посуд – цвіль. А мочалка лежить такої давності, що від одного вигляду нудить, я мовчу про її запах.
Кругом цвіль, пил, іржа. Звичайно, у них немає пральної машини, сушарки тощо. Підлога в бруді. У вітальні огидно брудний килим. Вікна і штори чорніше чорного. Скрізь бруд, сморід.
В них немає витяжки. Свекруха постійно “пахне” жареним і собакою.
Не можу собі уявити, що вони так проживуть ще років 15-20 чи більше. Ми раніше говорили з чоловіком, що відправимо їх на день-два кудись “погуляти”, а самі викинемо весь непотріб і приберемо. Але ж нам це заборонено робити.
Мама категорично проти. Каже, що у всіх старших людей так. Що євроремонти і порядок потрібні лише молодим, а їм і того хватить.
Їх в квартирі двоє. Ніде не працюють вже. Невже людям приємно жити в таких умовах? Скажіть мені, дорогі читачі?
Я боюсь в них навіть до чогось дотулитися, бо мені здається що таргани чи якісь клопи попадуть від них до нас додому.
Я б цього не пережила…
Що можна робити в такому випадку? Як боротися з людьми, які ще не такі старі, щоб жити в смітнику і говорити, що їх все влаштовує?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя
- Я повернулася в квартиру за светром, бо похолодало і застала сина з друзями, як вони моє ліжко намагалися в маленьку кімнату перенести. – “Мамо, ви ж маєте нас зрозуміти. В нас скоро малюк буде”. Невістка ж в той час мовчки сиділа в куточку і мої документи перебирала. З вересками вони з моєї квартири вилетіли. І сваха дзвонила, і сват. Казали, що я не мама, бо їх дочку, ще й при надії, з хати виперла. Як хочуть, то нехай собі це щастя забирають
- Я в свою хату в селі аж три родини переселенців пустила позаминулої весни, а сама в Німеччину до сестри подалася. А це повернулася тиждень тому і просто випала в осад від того, що побачила! Я така вражена, вам не передати! Тепер просто не знаю, як ту хату між ними поділити
- У нас з чоловіком четверо дітей, тому після вторгнення і втрати роботи, Микола прийняв рішення їхати на заробітки в Польщу, оскільки дітей потрібно годувати. Іншого виходу ми не бачили. Я відчувала, що наше спільне життя котиться в яму, та його виїзд остаточно розставив все по місцях. Тепер думаю, чи варто зберігати наш з Миколою шлюб? Старші вже не такі й малі, а з тими двома, я якось собі раду й сама дам