iBilingua

Я не розумію, як батьки мого чоловіка можуть жити в таких “лякливих” умовах.

Я все розумію, до 50 років свекруха працювала на будівництві. Потім деякий час хворіла. Свекра в той час звільнили.

Певний час Ірина Ігорівна числилась на біржі праці. Потім знову десь працювала. На даний час вона вже на пенсії, через якусь недугу, хоча по ній і не скажеш.

Свекор також то працював то ні. На даний час сидить з дружиною дома, отримують пенсію. Я розумію, що фінансово їм важко, але справа тут навіть не в грошах.

Річ у тім, що живуть вони в старій, брудній, смердючій квартирі.

Вони все життя старалися працювати, але чомусь гроші від них якось віддалялися. Є такі люди, які стараються-стараються, але нічого в руку їм не йде. Ось вони саме такі. Свекор все життя мріяв про автівку, але так і не змогли вони на неї накопичити, і я не кажу про якусь іномарку…

Вони ніколи не були на морі навіть в Україні. Я вже мовчу про Єгипет чи Болгарію.

Купують лише дешеву звичайну їжу. Усе це ще я можу зрозуміти. Але коли я приходжу до них у квартиру, а там стоїть сморід. Ну ви мене вибачте.

В них є велика собака, яку вони не доглядають як треба, і не купають. Скрізь волосся і шерсть. Меблі та обладнання куплені ще за тих-тих часів.

Все старе, гниле. Кухня брудна, жирна. Ванна стара, чорна. В раковині, де свекруха миє посуд – цвіль. А мочалка лежить такої давності, що від одного вигляду нудить, я мовчу про її запах.

Кругом цвіль, пил, іржа. Звичайно, у них немає пральної машини, сушарки тощо. Підлога в бруді. У вітальні огидно брудний килим. Вікна і штори чорніше чорного. Скрізь бруд, сморід.

В них немає витяжки. Свекруха постійно “пахне” жареним і собакою.

Не можу собі уявити, що вони так проживуть ще років 15-20 чи більше. Ми раніше говорили з чоловіком, що відправимо їх на день-два кудись “погуляти”, а самі викинемо весь непотріб і приберемо. Але ж нам це заборонено робити.

Читайте також: Майже два роки я прожила в орендованій кімнаті, де доріжка, вистелена літерою “Л”, була обмотана прозорою клейонкою, яка весь час задиралася і шелестіла. Лишній раз я не виходила з кімнати, щоб не привертати цим шумом до себе увагу. Я інколи натякала хазяйці на цю “незручність”, але вона була непохитною. Одного понеділка, приїхавши з села, я застала в коридорі дзеркало, яке було накрите білим простирадлом

Мама категорично проти. Каже, що у всіх старших людей так. Що євроремонти і порядок потрібні лише молодим, а їм і того хватить.

Їх в квартирі двоє. Ніде не працюють вже. Невже людям приємно жити в таких умовах? Скажіть мені, дорогі читачі?

Я боюсь в них навіть до чогось дотулитися, бо мені здається що таргани чи якісь клопи попадуть від них до нас додому.

Я б цього не пережила…

Що можна робити в такому випадку? Як боротися з людьми, які ще не такі старі, щоб жити в смітнику і говорити, що їх все влаштовує?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua