fbpx

В мене була честь побувати у Антона і Ірини на весіллі. Не скажу, що ми були друзями, але деякий час спілкувалися. За одним столом зі мною сидів хлопець, і після знайомства я зрозумів – ця людина знає про “жениха” більше, ніж хто інший. – В нашому маленькому містечку у нареченого є дружина і донечка, яких він не роздумуючи покинув. Дві кімнати в хрущовці і вивішений дитячий одяг на мотузках – не те життя яке він хотів

В мене була честь побувати у Антона і Ірини на весіллі. Не скажу, що ми були друзями, але деякий час спілкувалися. За одним столом зі мною сидів хлопець, і після знайомства я зрозумів – ця людина знає про “жениха” більше, ніж хто інший. – В нашому маленькому містечку у нареченого є дружина і донечка, яких він не роздумуючи покинув. Дві кімнати в хрущовці і вивішений дитячий одяг на мотузках – не те життя яке він хотів.

***

З Антоном я познайомився кілька років тому. Ні, ми не стали близькими друзями, Антон здавався мені надто метушливим. Що й зрозуміло, він тільки приїхав в столицю з далекого міста, шукав роботу, шукав хорошу дівчину, намагався налагодити свій побут. Але ми іноді зустрічалися, розмовляли, кавували. Антон був дотепний і веселий. Він ніколи не розповідав про своє минуле, хоча я розпитував. Відмахувався: “Нічого цікавого, повір! Я живий, у мене все добре, це головне”.

А незабаром він знайшов роботу: Антон – чудовий автомеханік. Потім знайшов хорошу дівчину, з новою трикімнатною квартирою, вони одружилися, я був на їхньому весіллі в невеликому ресторані.

Я радів за Антона, щиро. Подарував молодим набір посуду з візерунками, виголосив кілька тостів. Поруч зі мною за столом виявився свідок, розговорилися. З’ясувалося – друг Антона з дитинства, спеціально приїхав з далекого містечка. Він випив чимало, від нього я і дізнався все про минуле Антона.

Антон одружився відразу після армії. Оксану він знав все життя, в тому містечку всі знали один одного. У них народилася дочка. А потім Антон занудьгував в двокімнатній хрущовці, де сушився на мотузках дитячий одяг, почалися загули і лихі дівчата, звичайна справа.

Антон – хлопець гарний, плечистий, з чарівною посмішкою. Оксана спершу думала: переказиться. Але незабаром вже все містечко обговорювало, як Антон цілувався в кафе з Анею, як гуляв у парку з Юлею… Оксані це швидко набридло, вона була дівчиною рішучою. Зажадала розлучитися. Антон, як усі чоловіки, запевняв: “Оксано, ну буває, ну вибач, ну все тепер!”.

Звичайно, йому не хотілося розлучення, йому так було дуже зручно. До того ж вони повинні були отримати нову квартиру, а ще батьки Оксани дали йому грошей на стару “тойоту”, яку майстер Антон перетворив в гончу машину. Але Оксана виявилася уперта.

Коли їй показали фотки, як Антон катає на своїй машині блондинку, вона сказала: “Все!”. Антон скандалив, говорив, що Оксана і дочка без нього не проживуть, адже він заробляє в родині, а Оксана навіть без освіти, її візьмуть лише в продавчині. Як це зазвичай трапляється, в ході розлучення обидва зненавиділи один одного. Оксана відсудила “тойоту”, Антон відсудив половину майбутньої квартири. Точніше, гроші за неї.

Оксані з донькою довелося жити в маленькій квартирі її батьків. Її тато незабаром пішов з життя, мама пила заспокійливі. А на отримані гроші Антон купив нову машину. Він перестав бачитися з дочкою, бо вона здавалася йому “такою ж, як матуся”. І не платив аліменти: офіційно ніде не працював, хоча влаштувався возити місцевого авторитета, за хороші гроші.

У рідному місті Антон став ізгоєм. Тільки один друг і залишався, той, що приїхав на весілля. Оксана з’явилася до авторитету, розповіла про чоловіка, який не дає зовсім грошей. Авторитет розсердився, це було не по-пацанськи, він прогнав Антона. І одного разу Антон зник. На світанку сів у свій “БМВ”, покотив. Навіть найкращому другові не сказав, куди. В цей же день пішла з життя мама Оксани.

Виявилося, Антон поїхав до столиці. Де і почав інше життя. Він просто видалив все своє минуле, одним натисканням педалі газу. Після весілля я з ним не спілкувався. Ця історія мені не сподобалася, м’яко кажучи. Я міг би спробувати пояснити Антону, що він негідник, але він би чарівно посміхнувся, як завжди: “Ну занудство. Я живий, у мене все добре, це головне”. Але від спільних знайомих я знав, що у Антона і нової дружини народuвся син, що Антон відкрив власний автосервіс, що він купив “порш”, що будує дачу.

Хоча мені це було зовсім нецікаво. Через рік Антон з дружиною попав з дружиною в дорожню пригоду. Вони їхали пізно ввечері з дачі, Антон гнав по трасі, як зазвичай. Вижити там було неможливо. На щастя, їх син Данилко був удома, з нянею. Але тепер дворічного хлопчика чекав дитячий будинок: бабуся, нова теща Антона, відмовилася ним займатися, у неї занадто багато турбот плюс погане здоров’я.

Так Данилко став жити в дитбудинку. А потім сталося неймовірне. Я б назвав це дивом, але це було куди більше, ніж диво. Раптово, квітневого ранку, в дитячий будинок з’явилася Оксана, колишня дружина Антона. З нею була семирічна донька. Оксана обняла блідого Данилка і сказала: “Привіт, я твоя мама. А це твоя сестричка. Поїхали з нами?” Іванко сказав тільки: “А де ви були?”. Оксана відповіла: “Шукали тебе”. І втрьох вони поїхали в маленьке містечко, в свою маленьку квартиру. До свого маленького щастя.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page