В однієї моєї приятельки, Світлани, четверо дітей від 6 до 17 років. Мама вона чудова. З усіма дітьми у неї прекрасні відносини, вона із задоволенням влаштовує сімейні свята, майструє вироби в садок-школу, відразу в декількох батьківських комітетах, допомагає з уроками, шанує дитячих друзів і розмовляє з кожним по душах, між справою встигаючи шити-прибирати.
Здається, Світлана цілком щаслива і задоволена та й вона сама весь час про це говорить.
…Пам’ятається, коли діти були зовсім маленькі, хтось був ще грудником, чоловік якось запитав Світлану – мовляв, а що вона хотіла б отримати в подарунок на черговий день народження?
– Не знаю… – розгубилася вона. – Хоча, напевно, знаю: вихідний! День тільки для себе! Хочу побути на самоті – з ранку до вечора… Хочу виспатися, відпочити, полежати у ванні… Але хіба це реально…
Ніхто тоді чомусь не прийняв це бажання всерйоз. Посміялися і забули. І то сказати, це було практично нездійсненно: Світлана годувала та й взагалі, хто б залишився замість неї з дітьми?
Цілий день, з чотирма, малий мала менше, жарт чи що? Так Світлана і сама була впевнена, що ляпнула не подумавши. Чоловік подарував в той раз сережки і розмову забули.
…Зараз діти у Світлани всі вже відносно великі, немовлят немає. І вона все частіше заводить розмову про те, що хочеться скоріше всіх уже виростити, на ноги поставити, подивитися, хто як влаштується в житті… і почати нарешті жити для себе.
– Ні, з онуками допомагати не буду! – сміється Світлана. – З онуками – нехай як-небудь самі… награлась я вже в ці ігри. Діти виростуть – поїду подалі з галасливого міста, в глухе село. Буду жити там одна, тільки для себе… Ну, якщо тільки чоловік захоче зі мною поїхати. І все! Дітей буду запрошувати на великі свята, раз на рік! Квіточки посаджу, кроликів заведу, буду читати, малювати, фотографувати…
…Слухайте, але ж колись зовсім ще недавно самотня старість здавалася всім чимось прямо-таки жахливим. Ну як це, приходиш додому, а там тебе ніхто не чекає?
Мами лякали дочок: «Ось будеш/не будеш робити те-то і те-то, ніхто тебе і заміж не візьме!». І дочки дійсно лякалися. Подобалося-не подобалося, а вчилися готувати, шити, в’язати і налаштовувалися бути матерями.
З народженням дітей, до речі, теж рекомендувалося не затягувати, вийшла заміж і народжуй, навіть якщо дитина поки особливо і не потрібена, а раптом потім не зможеш ?? Залишишся одна в старості. І багатьом молодим це здавалося правильним і логічним…
Сьогодні це все для багатьох звучить безглуздо. «Триматися за штани», намагатися «зберігати сім’ю» в наш час видається чимось навіть непристойним – однієї нітрохи не гірше!
Молодь не горить бажанням пов’язувати себе зобов’язаннями і вже тим більше дітьми. Навіщо це треба? Потусили разом і кожен на свою територію. Куди престижніше робити кар’єру.
Люди перестали ходити в гості, не запрошують нікого додому, матері не хочуть знатися з дорослими дітьми, щоб ті раптом не попросили з онуками допомогти…
Ось що це, як вважаєте? Звідки у нас таке повальне прагнення до самотності? Його більше не бояться, про нього мріють…
Старість, може, нині якісно інша, не така страшна, як років тридцять – п’ятдесят назад? – так ні, все те ж саме. Ті ж болячки у літніх, ті ж проблеми.
Чому ми тоді такі сміливі? Це життя змінилося або люди? Чи нормально це, мріяти про самотність?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
