– …В минулому році о десятій вечора схаменулися! – ображено розповідає пенсіонерка Лідія Михайлівна. – Згадали про матір. Син дзвонив, вітаємо, мовляв, мамо, бажаємо всього-всього! Гучний зв’язок включив, там і невістка на задньому плані… Я, звичайно, не втрималася, кажу, а ще пізніше не могли зателефонувати? Вони заметушилися – ось, ми тільки з роботи приїхали, додому зайшли, раніше незручно було б розмовляти!
Лідія Михайлівна важко зітхає.
– Зате в цьому році – взагалі ні дзвінка, ні повідомлень! Забули геть. Я вчора цілий день чекала! Але ні син, ні невістка навіть не почухались! Чужі люди дзвонили, з минулого, можна сказати, життя – колега колишня, подруга юності, ми з нею останній раз бачилися сто років тому. Сусідка зайшла з цукерками, абсолютно стороння людина, але ж згадала якось! Я пару раз з її дитиною залишалася, грошей не взяла, вона вдячна досі. А діти – ні…
…Син Лідії Михайлівни років п’ять тому одружився, живе з дружиною окремо, на іншому кінці міста, платять кредит. Гроші на перший внесок дала їм Лідія Михайлівна. Вона ж допомогла купити в нову квартиру холодильник і пральну машину, віддала дітям на перших порах свою шафу, диван, не кажучи вже про дрібниці типу каструль і табуреток.
– Вони і так на ремонт витратилися, – пояснює Лідія Михайлівна. – Не хочу, щоб кредити зайві набирали. Ні до чого ця кабала, вистачить і одного кредиту…
З невісткою відносини у Лідії Михайлівни рівні, без особливої близькості, але і без конфліктів. Дзвонить вона в основному синові і то нечасто. Намагається не набридати молодим.
– Працюють вони обоє багато, – розповідає Лідія Михайлівна. – О десятій-одинадцятій вечора додому приїжджають, це в порядку речей. Не стільки навіть через кредит, я думаю. Просто трудоголіки обоє. Дітей немає, народжувати не хочуть, всі розмови про це обривають. Я вже й не питаю більше. Хоча яка сім’я без дітей?
Зараз Лідія Михайлівна серйозно ображена на сина і його дружину.
– Я, звичайно і до цього знала їхнє ставлення до мене. Потрібна тільки тоді, коли гроші даю! А коли нічого від мене не чекають, так мене в їхньому житті і немає…
– Лідія Михайлівна, ну самі ж кажете, діти – трудоголіки. Запрацювались. Ну забули, буває! Не варто робити далекосяжних висновків. По суті, це дрібниці, ніхто не постраждав. Чекайте, прибіжать з вибаченнями…
– Так? Про свої дні народження ці трудоголіки не забувають. Я б подивилася на них, якби син дружину не привітав або навпаки… Загалом, я вважаю, що висновки робити треба. Вони на мене плюють, я теж так можу…
***
– Ой бли-і-і-і-ін! А яке сьогодні число? Правда чи що?! День народження свекрухи проспали, – журиться невістка Лідії Михайлівни, Ірина. – Як же так… Ну все, буде тепер чергова обіда на місяць і бойкот. Я ж пам’ятала минулого тижня і ось… В минулому році згадали якимось дивом в останній момент, так вона і то весь мозок винесла, що пізно подзвонили. Начебто ми спеціально!
– Так постав ти нагадування в телефоні собі!
– Тепер обов’язково поставлю. Просто на роботі такий завал, що я не тільки день народження свекрухи – я пообідати забуваю! Зараз всі контракти на наступний рік укладаються. До ночі сидимо в офісі. Та я б і свій день народження зараз не згадала, чесно! Правда, він у мене в травні!
– Ну, Лідії Михайлівні цього не зрозуміти…
– З тими ж дітьми все вуха прожужала. Ну яка нам дитина зараз? Квартира в кредиті, працюємо обоє з ранку до вечора. Все кинути і піти в декрет? Так зараз! З цими святами, знову ж. Ну подумаєш, що не привітали з днем народження. Це така дурниця! Особисто я б і не помітила, ніколи не відзначаю, хто мене привітав, хто ні і тим більше – у скільки. А Лідія Михайлівна зараз влаштує вселенську образу на місяць. О-о-о-ох, треба дзвонити, вибачатися тепер…
Діти не привітали з днем народження – це привід для образи? А може, свекруха права, це дійсно показник відносини? Дні народження близьких і дорогих людей зазвичай не забувають, а якщо забувають геть?
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
