В наше місто з Херсонщини переїхали колишня дружина чоловіка, бо вона має тут родичів, і виявилося, що вона має права на нашу квартиру!
Ми більше семи років живемо із Максимом, у нас є спільна дитина, синочок п’яти років. Чоловік любить гратисяз сином, бере із собою в гараж, про мене теж не забуває, квіти без приводу дарує, романтичні побачення влаштовує.
Раніше ми винаймали квартиру, платив за неї чоловік. А перед війною взяли іпотеку на Максима, платимо разом, і мої батьки допомагають. Живемо нормально, дружна сім’я, де всі один одного люблять та поважають.
Я гарна господиня, сама люблю затишок, чистоту та запах домашніх пирогів. Працюю неповний день, але грошей нам вистачає навіть у такий непростий час. Син підросте, можна буде подумати і про більшу зайнятість.
Я сама модельєр та швачка, працюю в салоні, але буває багато приватних замовлень. Чоловік добре заробляє, розкоші немає, але якщо є мета – річ купити чи на відпочинок відкласти – то все реально. Хотіли замахнутися на приватний заміський будинок, але вирішили почекати поки що, час не дуже підходящий.
Ось так я жила і раділа – шлюб вдалий, вийшла заміж пізно, але всім говорю, що чекала саме такого, як мій чоловік. У Максима це другий шлюб, у колишній сім’ї теж є дитина-підліток. Чоловік добре спілкується із донькою, але без фанатизму.
Допомагає колишній родині матеріально, підтримує зв’язок із батьками першої дружини, оскільки дівчинка живе з ними. Що там у них сталося, де його перша дружина мешкала досі, я не цікавилася. Десь на Херсонщині – це все, що я знаю. Цікаво, звичайно, було, але за це невтручання у особисте життя чоловік мене дуже цінує. Він розповів про першу сім’ю рівно стільки, скільки вважав за потрібне.
Я не забирала Максима з сім’ї, він був вільним і жив сам, коли ми познайомилися. Але мене все більше турбує те, що він досі офіційно одружений із тією жінкою. На дружні жарти в компаніях, чому ми не одружуємося, відклали весілля, ми навчилися віджартовуватися.
Нам і так добре, а штамп у паспорті – це лише формальність. Подруги-колеги із салону щодня наводять приклади з життя ошуканих цивільних дружин, яких і дружинами назвати не можна. Переконую себе, що вони заздрять, що ці всі історії не про нас.
Але останньою краплею стала моя мама, вірніше, її вимога поставити чоловікові ультиматум — одружуємося чи ні? Їй здається дуже дивним факт наявності штампу у паспорті мого чоловіка з чужою жінкою.
Начебто, у неї всі права, а в мене лише обов’язки. Що це за шлюб такий? А за законом навіть на нашу нову квартиру вона має всі права.
І тепер мене це дійсно дуже бентежить, адже недавно колишня чоловіка приїхала жити в наше місто, бо має тут рідню. Дочку теж збирається наче у своїх батьків забирати. От і виходить, що вона законна дружина людини, на яку оформлено наше житло!
НЕ подумайте, я довіряю чоловіку, і розумію, ця розмова про такий ультиматум для Максима буде неприємною. Не знаю, що робити, а раптом мама справді має рацію? Що б ви порадили?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
