Я втретє заміжня, маю двох дорослих дітей, які живуть окремо. З першим чоловіком в нас було неземне кохання. Віктор мій був військовим. Ми побудували гарну дачу і купили трикімнатну квартиру.
В 43 роки його не стало. Ми з дітьми важко пережили втрату, але потрібно було змиритися і продовжувати жити дальше, заради дітей.
Я працювала перукарем, і були деякі заощадження, тому поставила я їх одна на ноги. Не чекала і не дивилася я на чужі гаманці, розраховувала лише на себе.
Сама я з багатодітної сім’ї. В батьків нас було семеро. Звикла я “вигризати” землю для свого ж блага.
Два наші сини живуть окремо. Старший має свій дах над головою, а ось молодший живе на орендованій квартирі з сім’єю. Я не раз пропонувала їм дачу, але син з невісткою відмовляються.
Не раз вони натякали мені, щоб я вже в свої роки на дачу переїхала, а їм квартиру в місті залишила, та я не погоджуюсь, бо ще, хоч і на пенсії вже, та ще працюю в невеличкій перукарні біля дому.
Та й не звикла я до життя в селі. Мені хочеться свободи, я люблю погуляти з подругами. Чому я маю від цього відмовлятися.
Вдруге я заміж вийшла в 51 рік.
Степан був непоганим, але трохи лінивим. По дому нічого робити не хотів. Сидів, можна сказати, на моїй шиї, бо скільки там в нього було тої пенсії. П’ять років ми прожили і прогнала я його.
А ось теперішній мій чоловік Андрій хороший дуже. І зварить і в хаті прибере. Пенсія в нього хороша, бо на шкідливій роботі все життя пропрацював, і окрім того, підробляє в охороні. Живемо ми в моїй квартирі.
Дружини його не стало сім років тому. В Андрія є однокімнатна квартира. Він ще коли з дружиною жив, то діти надоумили їх розміняти трикімнатну квартиру.
Гроші розділили порівну між дітьми, щоб нікого не образити. Старший син доклав і купив собі двокімнатну квартиру, а ось дочка, як я знаю, щось крутила тими грішми, крутила, що залишилася і без даху над головою і без копійки в кишені.
Відколи Андрій переїхав жити до мене, свою квартиру він почав здавати орендарям. За ці гроші ми оплачуємо комунальні в моїй квартирі, а на решту живемо. З Андрієм в мене відкрилось друге дихання. Ми багато подорожуємо Україною. Недавно були в чудовому турі Закарпаттям. Стільки замків ми відвідали, скільки водоспадів чудових.
І все б нічого, та його дочка дуже налаштовує батька проти мене.
Чогось вона впевнена, що ці гроші він повинен віддавати їй, або ж ще краще, впустити її туди з сім’єю жити.
Я розумна жінка, і відразу ж сказала, щоб не погоджувався на цю провокацію.
В мене ж також син “око” кладе на квартиру, але я його скоро з невісткою на місце ставлю.
Я зробила все від себе залежне, тепер нехай саменькі.
В неділю Андрій до церкви ходив сам, бо щось я погано почувалася, а після зателефонував і сказав, що дочка його в гості гукає. Я ще здивувалася, з якого це дива, бо не часто таке буває.
І як виявилося, моє чуття мене не підвело.
– Тату, ми так подумали, раз ти не хочеш нас пускати в цю квартиру, то давай її продамо, купимо невеличку ділянку і будемо з чоловіком будуватися. Будеш жити з нами, вже на старість веселіше буде!
Андрій сказав, що старість свою зі мною проживати буде, і ця квартира йому потрібна, бо на неї, в тому числі, ми і живемо.
Я похвалила Андрія, що не пішов у дочки на поводу, а вже за тиждень гостей чекала я.
Андрій в той час був на роботі.
Валя подзвонила спершу на телефон, запитала дозволу прийти.
– Ви, Віра Павлівна, дуже хитра жінка. Але ми не дозволимо “обчихвостити” нашого тата. Не бачити вам нашої квартири, як своїх вух!
Що вона тільки мені не говорила того дня. І що я спеціально його на собі женила, і що це я підмовляю його не продавати квартиру.
Але я вважаю, що Андрій зробить велику помилку, якщо послухає дочку. Хто його знає, як в нас далі складеться.
Мені його хати не треба, я маю свого і мені для того життя хватить. Але ні, щоб за тата порадіти, так Валя “бурю” зчиняє на рівному місці.
А після мене вона ще й до сина мого старшого навідалась. Сказала, щоб маму “втихомирив”.
Ну дивина та й годі. Людина нічого не робить сама, щоб полегшити свої житлові умови, а постійно на тата все перекладає.
Ми коли останній раз в Карпатах були і я виставила у фейсбук красиву спільну світлину, вона в коментарях написала, що також би так хотіла, але всі гроші тата пливуть не в її кишеню, а в мою.
Як боротися з надокучливими “родичами”, бо це всі межі переходить…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!