iBilingua

В неділю двоюрідна сестра чоловіка в село приїхала. Ми зустрілися випадково, але не запросити “на каву” не могла. Як тільки Андріана переступила поріг хати, зразу ж почала бідкатися, чому це ми за стільки часу, ще ремонт в кухні не доробили, і взагалі, роботи в хаті ще не початий край. Я почалась з якогось дива оправдовуватися, і тільки коли вона пішла, до мене дійшло, що це і для чого.

Ці люди зовсім не розуміють, що і як в наш час.

Коли я переїхала до свого чоловіка жити, то хатина в нього була зовсім мала.

Вирішили ми будувати новий будинок. Зразу великий, на майбутнє, щоб дітям було де жити з усіма умовами.

Розуміли, що важко буде. Але ж не настільки. Поки всі документи зробили. Поки те поки се.

Так ми будували, будували, залили фундамент, зробила стіни, залили другий поверх, зробили дах.

Фасад не чіпали. Почали робити всередині все. Та, на жаль, припала на цей період корона.

Важко було, дохід невеликий. Та попри все умудрилися і стіни до пуття довести, і підлогу з підігрівом зробили, і сходи на другий поверх зробили.

Далі думали буде легше, та де там.

Почалося вторгнення, через це на роботі мені скоротили кількість змін. І найбільше це відбилося на моїй заробітній праці.

Чоловік дякувати Богу, хоч при тому ж заробітку лишився.

Але інфляція дала чутися і ми вже не могли будувати хату з такою швидкістю, як колись.

І самій важко, що будинок не можемо довести до кінця так ще й інші заважають.

Люди (родичі) ж то не розуміють з якою швидкістю робиться ремонт в приватному будинку. Тільки й но питають, чи то як зустрінуть десь на вулиці чи то на святі якомусь: “А чого не зроблено?”, “Хіба вже не готово”, “А чого ви сидите, чого дармуєте?” і т.д.

Таке відчуття, що ми з чоловіком сидимо і нічого не робимо, тільки чекаємо, поки нам готова хата з неба звалиться. Тим більше вони ж не бачать, що середина робиться по трохи, за можливістю.

Читайте також: Та я тільки на дитя Марти глянула, і відразу ж зрозуміла, що це не Івана. Ну як тільки можна було так обкрутити хлопця? Я ж по сусідству живу, весь вільний час на лавочці проводжу, тому прекрасно знаю її “веселе” життя. Та вона повз себе чоловічих штанів не пропустить. Якось я натякнула Івану, що дитина не його, так він, уявляєте, попросив в їх справи не лізти. Та як тут не лізти? Врятувати його хочу, бо молодий ще!

Та питати вона сміливі, але чомусь допомогу ні грошима, ні справою не допоможуть.

Знаєте іноді руки опускаються від того, що нічого вдіяти не можу… І вторгнення, інфляція. Ще й ті родичі…

Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!