В неділю в церкві зустріла свою подругу з дитинства Іванку. Ми чомусь давненько не зустрічалися, у кожного свої турботи. Вона запросила мене до себе, а я з радістю погодилася, так як цього дня жодних планів не мала.
По дорозі зайшли в супермаркет, я купила тортика і фруктиків, і ми щасливі почовгали в квартиру. Погода тоді була сніжна, тому саме почовгали…
В нас вже накопичилося багато запитань один до одного. Виявляється, Іванка вже розлучена, і давно, близько чотирьох років.
Її благовірний вже знайшов собі нове кохання. Якось Іванка випадково зустрілася з його новою пасією. Та в цей час була при надії, і термін такий солідний.
Антон, чоловік Іванки, обіцяв подати на розлучення до народження дитини, але так і не наважувався, грав роль на два фронти. Поки та сама не зустрілася з його дружиною.
Антон переїхав в інше місто з новою дружиною, а в рідних краях не з’являвся. Навіть до родичів не приїжджав. Його мама спочатку раділа новій невістці, але й не забувала колишню, щоб життя не таким солодким здавалося.
Заходила раз в тиждень онуків провідати. Відносини були не дуже доброзичливі, Іванці такі візити вкрай не подобалися. Вона неодноразово говорила і пояснювала, що внуки самі можуть приходити до бабусі в гості, коли необхідно, коли вона занудьгує. А ось бачити в своєму будинку Галину Степанівну вона не бажала. Тим більше, що після розлучення довелося продати спільне майно і поділити все навпіл, а в підсумку, їй з двома дітьми не вистачило грошей навіть на кімнату в комуналці.
Жила Іванка кілька років на квартирі, будувала свій будинок. До сих пір ще в боргах з усіх боків, але з пристойним житлом. Тоді їй ніхто не допоміг, крім друзів і начальства по роботі, які допомогли з грошима.
Про Антона нагадує тільки борг по аліментах. Ну і Галина Степанівна, її візити раз в тиждень.
Пару місяців назад у Іванки з’явилися нові відносини. Андрій дбав не тільки про неї, а й про дітей. Нарешті вона могла покластися на когось. Андрій наполегливо пропонував зійтися і жити однією сім’єю, але Іванка ще була не готова, заміжня була, та й заміж взагалі не спішила, адже під враженням від минулих.
Вони зустрічалися, іноді приїжджав в гості до неї і її дітей. Андрій намагався брати участь в її житті і допомагати.
Ось тут вже візити свекрухи інколи були недоречні. Іванка спробувала поговорити з Галиною Степанівною, пояснити, що у неї теж життя триває і вона не хотіла б бачити на своєму порозі кожні вихідні колишню свекруху.
Звичайно, такі слова Галині Степанівні не сподобалися, і добравшись додому вона про цю, на її думку, прикру ситуацію всім родичам розтеревенила.
– Ти уявляєш, Стефко, я вже до рідних онуків не маю права в гості прийти. Я б з радістю приймала їх в своєму домі, але розумієш в чому проблема, вони бігають, скачуть, верещать, а мені потім старій прибирай все, на місце розставляй статуетки всякі. А пороху то від них скільки… Мені легше у них трохи посидіти, побавитися, адже ти знаєш, як я їх люблю, – говорила по телефону Галина Степанівна своїй сестрі.
Одного разу, знову ж в неділю, свекруха без попередження знову прийшла.
– Іванко, роби собі що хочеш. Я до онуків прийшла. Пограюсь дві годинки і піду. Ще скажи, що права на це не маю?
Ну що вже, впустили в дім, не відмовиш же бабусі. Але, як тільки свекруха зрозуміла, що в будинку Андрій, підняла цілу бучу, звинувачуючи Іванку.
– Правильно мій Антон зробив, що тебе покинув. Ти тут наліво і направо мужиків в дім водиш. Я від тебе такого не очікувала. Це так низько…
Ця історія з Галиною Степанівною була пару років тому. Тепер Іванка і правда не пускає на поріг свекруху. Онукам не забороняє бачитися з бабусею, але тільки на її території. Привезе, забере і все відмінно, якщо не слухати постійні невдоволення і докори.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook