В неділю, після церкви, я вирішила заскочити до сина з невісткою. Думала, подивлюся, як там мої діти живуть. А побачене мене просто спантеличило! На столі – величезна коробка суші. Моя невістка, Ліда, сидить, ніби королева, з новеньким манікюром і так вправно орудує тими паличками, що аж очі розбігаються. За чотири років шлюбу з моїм сином, вона жодного разу не готувала!

– Лідонько, – кажу, – а що це в нас за свято таке? – А вона мені в відповідь: «Та що ви, мамо, ми просто так, для душі».

Ну, для душі, так для душі… А я пішла далі. Відкрила холодильник, незважаючи на її бурчання. І що я там побачила? Пусто!

Абсолютно пусто! Тільки кілька баночок з якоюсь підозрілою рідиною. Я ж не сліпа, бачу, що вони живуть на замовленнях з доставки. Через день – то піца, то бургери. А де ж борщ, вареники, котлети? Де домашня їжа, яка так корисна для здоров’я?

Мій син, Іван, стоїть мовчки. Що він скаже? Син – не начальник, працює на будівництві, руками. А вона сидить, ніби принцеса, і нічого не робить.

– Іване, – кажу, – ти ж чоловік, де твій авторитет? Чому ти дозволяєш, щоб твоя дружина так себе вела?

– Мамо, – каже він, – та все добре, не переживайте.

Добре? А як же моє серце? Як я можу спокійно спати, знаючи, що мій син харчується одними фаст-фудами? А що буде, коли в них з’являться діти? Хто ж їх годуватиме?

Я ж не хочу нікого образити, але ж правда життя така. Жінка має бути берегинею домашнього вогнища, а не моделлю з інстаграму. Кухня – це її царство, а не місце для селфі.

Я пам’ятаю, як сама готувала для вашого батька. Скільки смаколиків випікала! А тепер? Тисячі рецептів в інтернеті, а вони навіть омлет приготувати не можуть.

Іван каже, що я застаріла, що в наш час все по-іншому. Мовляв, жінки тепер працюють, реалізують себе. Але ж сім’я – це найголовніше в житті! І якщо жінка обирає кар’єру, то вона має знаходити час і для дому.

Я не хочу, щоб мої онуки росли на піцах і бургерах. Я хочу, щоб вони їли здорову домашню їжу. І я не можу мовчати, коли бачу, що моя невістка нічого для цього не робить.

А Ліда? Вона просто посміхається і каже: «Мамо, ви переживаєте даремно. Ми з Іваном все вирішили».

Вирішили? А як же моє душевне здоров’я? Як я можу не переживати, коли бачу, що моя дитина харчується неякісною їжею?
І ось я сиджу і думаю: «А може, я справді застаріла? Може, я не розумію сучасного життя? Але ж серце моє не обманеш. Воно каже мені, що все не так».

Я звертаюся до вас, дорогі читачі. Як ви вважаєте, я права? Чи я дійсно занадто вимоглива до своєї невістки? Поділіться своїми думками в коментарях.

Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!