В п’ятницю Богдан після роботи відразу ж побіг до мами. Сказав, “на хвилинку”, але затримався до десятої вечора. Що можна там було робити, одному Богу відомо. Я ж думала, хоч вихідні зі мною і дочкою проведе, але ж ні – свекрусі захотілося в театр. Відколи не стало її чоловіка, в нашій сім’ї панує непорозуміння. Алла Іванівна не може змиритися з втратою, і використовує для своїх цілей сина.
Мій чоловік не може відмовити матері. І я більше не можу терпіти до себе таке ставлення.
Коли я зустріла Богдана, я була дуже рада, що нарешті знайшла серйозного, надійного і красивого чоловіка, тому що мої попередні хлопці були нікудишніми, один часто брався за чарку, інший не пропускав жодної спідниці, третій мене міг образити, якщо йому щось не подобалося.
Богдан здавався абсолютно нормальним, я наважилася довірити йому своє життя. Мені також дуже сподобалося те, що він ріс у дуже дружній родині.
Батьки, здавалося, прийняли мене, і хоча постійні причіпки свекрухи мене дратували, спочатку я із задоволенням відвідувала їх на вихідних.
Я думала, що все в нас наладиться, коли з’являться на світ онуки.
Так сталося все не так. Ми відгуляли весілля, а через два роки пішов з життя мій свекор.
Аллу Іванівну дуже вразив відхід чоловіка, вона ніяк не могла прийти до тями і зрозуміти врешті-решт, що життя продовжується і треба змиритися з втратою, хоча це дуже важко.
Вона весь час повторювала, що хоче піти за чоловіком, тому ми з Богданом не наважувалися залишити Аллу Іванівну одну.
Саме в цей час у нас з чоловіком відбулась перша серйозна “буря”.
Богдан хотів, щоб ми переїхали жити до його матері. Але я не мала бажання жити з Аллою Іванівною під одним дахом. Богдан прийняв моє рішення, хоч і важко.
Звичайно, протягом багатьох місяців після появи на світ нашої дитини я часто думала про те, наскільки легше було б, якби його мама була поруч і допомагала мені.
В моєму житті все ніби й внормувалося, але мене сильно турбує те, що Богдан дуже багато часу проводить зі своєю мамою. Його робота знаходиться на сусідній вулиці поруч з квартирою моєї свекрухи.
Кожен день він біжить до мами на “кілька хвилин” і іноді залишається там до пізньої ночі.
Хоча я кожного дня готую, і доволі смачно, Богдан приходить додому від мами вже ситий. Погодьтесь, це дуже неприємно…
Мама завжди чекає нас зі своїми улюбленими, але надто жирними стравами, а вдома, оскільки нам обом потрібно схуднути, ми часто вечеряємо супом або овочами.
Іноді вони можуть разом піти в парк прогулятися, було й таке, що Алла Іванівна захотіла піти в театр на виставу, і Богдан навіть не запропонувавши мені, пішов туди з нею, оплативши квитки.
Коли Богдан приходить додому, йому не хочеться все розповідати заново, тому я чую лише коротке резюме та поради свекрухи.
Кожні вихідні Алла Іванівна загружає свого сина роботою. Або потрібно прибратись в квартирі, або допомогти скупитися в супермаркеті.
Якщо я починаю протестувати, то Богдан відразу ж каже, що в мене немає серця, бо то його мама, і він інакше вчинити з нею не може.
Але я і наша дочка також хочемо ласки та любові!
Як пояснити чоловіку, що мама є мамою, а дружина дружиною.
Після того, як не стало свекра, я зрозуміла, що вийшла заміж за дуже слабку людину. Він досі не відірваний від маминої спідниці.
І я боюсь подумати, що буде дальше…
Хтось був у схожій ситуації? Як мені на це реагувати?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
