В суботу я погано себе почувала. До обіду ще вдалось відлежатися, але розуміння того, що в холодильнику пусто, не давало мені спокою. Ледь-ледь я дісталась кухні, і вже навіть зав’язала фартуха, як на порозі постала Оксана Дмитрівна, мама мого чоловіка. – Ти що надумала? В такому стані? – З того дня все і почалось.
Моїй свекрусі Оксані Дмитрівні 55 років. Але вона не виглядає на цей вік: гарна, очі горять, голос дзвінкий, завжди в модних капелюхах. Навіть по магазинах на підборах ходить. У неї таке почуття стилю, якого молоді не мають. Постійно мені поради давала, коли я не могла визначитися з одягом. Я прислухалася до її порад і переодягалася. Або іншу сумочку із собою брала.
І так було у всьому. З перших днів заміжжя свекруха була поруч із нами. Не було такої ситуації, де б ми сперечалися. Згодом я прикипіла до неї. Це була найрідніша мені людина.
Її допомога після народження Андріанки була просто незамінною. Бо мої батьки з іншого міста.
Коли Андріанка пішла в сад, то наша бабуся зібралася з подружками на базу відпочинку. Я і чоловік ще здивувалися.
А її знижки привабили. От і вирішила на свіжому повітрі відпочити. Потрібно ще враховувати той факт, що наша бабуся ніколи не плавала на байдарках. Але для неї це не було проблемою: вона була готова навчитися.
Після повернення вона показувала нам відео з відпочинку. Розповідала ще, як вони з подругами перекинулися, а потім увесь вечір сміялися з цього.
Через місяць Оксана Дмитрівна поставила нас перед фактом, що вона займатиметься бальними танцями, а також записалася в сауну та басейн. Щоб не гаяти час у дорозі на маршрутках, то купила собі автівку і швидко навчилася водити. Навіть чоловік з подивом дивився на спритне керування своєї матері. Але вона навіть не порушувала правила. І дорогу завжди супроводжувалася гучною музикою.
Коли Андріанці виповнилося шість, то свекруха організувала справжнісінький похід: був намет та гітара. Андріана була в захваті. Ми навіть забули про те, як переживали через те, що не могли додзвонитися їй кілька днів.
Якось свекруха поцікавилася: чому я так багато часу витрачаю на те, щоб приготувати борщ, рулет чи запіканку? Мені злегка незрозуміле було питання: треба ж годувати сім’ю. А Оксана Дмитрівна продовжувала гнути своє: навіщо таким чином витрачати час. Вона розповіла про те, що і з бульйону може вийти чудова страва, якщо просто додати варене яйце та зелень.
Мені не було чого відповісти, адже я звикла весь вільний час присвячувати приготуванню: випікала, варила чи смажила.
Хоча саме з того моменту я почала прислухатися до того, що говорить свекруха. І перестала багато часу проводити на кухні.
Якось мені різко стало погано. В холодильнику – хоч шаром коти. Свекруха застала мене ледь стояну на ногах, в фартушку, і здивувалася, а потім швидко сходила до місцевого супермаркету, купила вареники та готовий плов.
Дрібними та непомітними кроками наше життя ставало простіше та веселіше. Завдяки порадам та підказкам свекрухи, я тепер не витрачала купу часу на прибирання, прання та готування. Все робилося мимохідь. У неї вийшло навіть чоловіка долучити до справ по дому після роботи. Так у нас була можливість спокійно відпочити у суботу та неділю. Ми стали часто їхати кудись у повному складі.
Якось бабуся стала свідком того, як син спілкується з друзями по інтернету. І вона попросила навчити її цьому. Хотіла знайти друзів зі школи. Вона ж переїхала вже дорослою. А в дитинстві жила в Харківській області. От і втратила усі контакти.
І пішло-поїхало. У нас з’явився ще один ноутбук: Оксана Дмитрівна намагалася його освоїти. Тепер, якщо свекруха не виїжджала кудись на відпочинок або не танцювала, то переписувалася з друзями по інтернету.
Ось така сучасна у мене свекруха! А вам так пощастило, дівчатка?
Фото ілюстративне
