В цій компанії я працюю з самого її створення. Колектив молодий, сучасний, веселий. Ми частенько зустрічаємось поза роботою. На початку травня було день народження нашого красунчика Валерки. Всі незаміжні дівчата за ним упадають, а він все одну-єдину чекає. Серед запрошений була і наша, як ми любимо казати – ікона стилю. Ось з нею в нас і виникли “трабли”

Кіра спочатку нічим в нашій компанії не виділялася. Потім вона стала відмовлятися в своєму раціоні то від одного, то від іншого. Чим далі, тим більше обмежень. В принципі, це нікому і не заважало. Яка кому різниця, хто чим харчується. Однак, коли збиралися на “загальне” застілля це починало нервувати.

Відзначаємо якісь свята в компанії з кожним роком все рідше і рідше, у всіх свої справи, сім’ї, проблеми. Але все-таки, як не крути, ну немає свят або подій без їжі. Весілля, дні народження, новий рік і так далі-не можна уявити собі без столу.

День народження Валерія у нас відзначався найгучніше, так він народився дуже вдало – в травні. Уже й не холодно і можна вибратися на природу, і в відпустки ще не роз’їхалися.

В цей рік Валера знову всіх запросив. Сказав, що орендував альтанку на базі відпочинку, що їжу і питво сам привезе, нікому турбуватися ні про що не треба, він же, врешті-решт іменинник, значить і стіл з нього. Обіцяв нам шашлики.

Стали накривати на стіл і тільки тоді зрозуміли, що для Кіри майже нічого і немає. Як вона сама говорила, вона “не їсть нічого, що літає, повзає або бігає”.

Також вона відкидала яйця, ікру, майонез і випивку. Зазвичай вона їла сир, горіхи, шоколад, салат, якщо тільки зі сметаною чи олією і пила соки. А тут салати були вже готові, з магазину, з майонезом. Ну шашлик-машлик це вже зовсім не для неї.

Вийшло, що для Кіри залишалися тільки зелена цибулька, газована вода і морквина по-корейськи.

Стало ніяково. Особливо Валері. Запросив називається… І бачачи, що Кіра сидить з порожньою тарілкою, сказав: – Кір, ну не сумуй, ну але ж нічого не буде, якщо з’їж з нами – один раз – не ананас. І вона відповіла.

-Так я не сумую зовсім. Я слухаю, як ви їсте. Після цієї фрази всі відразу перестали жувати і відклали виделки. Стало якось не по собі. Кожен подумав про те, а чи не занадто голосно він їсть, не чавкає чи випадково.

Після паузи їсти все-таки продовжили. Але тепер, збираючись десь компанією, ні у кого не виникає бажання запросити туди Кіру.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook