Сьогодні у мого сина був останній день навчального року. Устимчик закінчив 3 клас.

Всі ми розуміємо, як діткам цього року було важко навчатися.

Дехто вчився онлайн, і не мав змоги простягнути руку другу, чи обійняти подругу.

Моєму сину в цьому плані пощастило, в його гімназії є укриття, яке до першого вересня встигли підготувати.

Весь рік вони відвідували школу, здобували знання, робили великі кроки вперед, і це, незважаючи на тривоги, через які потрібно було дуже швидко зібратися, взяти рюкзачок безпеки і попрямувати в укриття.

Незважаючи на те, що вони ще зовсім юні, вони надзвичайно сильні. В першу чергу через те, що УКРАЇНЦІ!

Окремо хочеться подякувати всім вчителям, які незважаючи ні на що, підтримували наших діток! В укритті співали пісні, читали книжки, розказували віршики і ділилися своїми планами, що кожен зробить після нашої Перемоги.

І ось сьогодні, 16 червня 2023 року, мій син щасливий, і з похвальною грамотою в руках, біг з рідної школи мені назустріч. Він, як і кожна дитина, чекав, що мама поцілує, обійме і скаже: “Ти мій розумничок! Я пишаюся тобою! Ти найкращий в світі”.

Так все і було. Ми запланували по дорозі додому купити відерко морозива і відсвяткувати цей день з татком.

Але все зіпсувала… тривога…

Ми пришвидшили рух, щоб дійти до укриття, яке знаходиться недалеко від нас, в приміщенні університету, але за хвилин п’ять в небі почувся вже давно знайомий звук – це були ракети, а за декілька секунд і дуже гучний звук, і не один.

Ми ледь добігли до першого ліпшого “укриття”. Це був перехід між будинками – арка.

На цей час там стояло багато людей, в тому числі і діток, які раз у раз закривали вушка своїми маленькими ручками.

Я пригорнула до себе сина, який в свою чергу міцно тримав свій похвальний лист і повторювала йому, що все буде добре, а потім Устим прошепотів мені на вушко: “Це так “сусіди” мене вітають із закінченням школи і за гарні успіхи? Мам, коли вони вже зрозуміють, що ми просто хочемо жити – мирно жити!”

Ці слова на все життя закарбуються в моїй пам’яті!

Ввечері, коли небо було чисте, я все ж пішла до найближчого супермаркету і купила морозиво, яким ми і відсвяткували закінчення школи.

На мить ми забули все погане. Ми гомоніли, сміялися і згадували все найкраще, що сталося в школі, а на столі лежав похвальний лист, як доказ, що нам ніщо не помішає йти до своєї мети, навіть “сусіди” з якими ми боремося вже 477 днів…

За що? За що нашим дітям таке випробування?

Читайте також: Коли Василь прийшов з роботи я вже спала. Він знайшов чисту тарілку і поївши борщу, не поставив її в мийку. Не знаю чому, але я не вважаю, що він зробив щось дуже погане. Рано я прокинулась від вересків. Мама бурчала на зятя, що той за собою не прибрав. – Ще чого не хватало! Я ще поруч з двома “спідницями” посуди в такій пізній годні не мив! Ви розум маєте? – Потім чоловік прийшов мені нерви потріпати, а за ним і мама

Але я переконана, що дуже скоро ми відсвяткуємо нашу Перемогу! Все буде Україна!

Дякуємо ППО і нашим мужнім захисникам та захисницям!

Автор – Наталя У.

Передрук заборонено!

Фото спеціально для ibilingua

Київ. 16.06.23