Вадим вимагає від мене другу дитину. Адже мій чоловік мріяв про ідеальну родину. Хотів зіграти шикарне весілля, а потім розпочати планувати діток Я не була проти стати мамою. Але насправді все виходить не так просто, як у мріях.
Справа в тому, що кілька років до нас не прилітав такий жаданий лелека. Що ми тільки не робили, нічого не помагало. Звичайно, у нас почали псуватися стосунки. А потім, як грім серед ясного неба, дві смужки. Від щастя плакала і я, і мій чоловік.
Всі місяці очікування малюка Вадим мене на руках носив. Він доглядав мене, допомагав у всьому. Ми разом спроектували дитячу кімнату для нашого малюка, разом купували для нього одяг та інші дрібнички. Мені здавалося, що моє життя ідеальне.
А потім я народила. Ця, як завжди здається, радісна подія розділила моє життя на «до» та «після». По-перше, від колишньої допомоги чоловіка не залишилося й сліду. Вадим ніби не відчував до дитини абсолютно нічого. По-друге, чоловік почав поводитися зі мною так, ніби ми й зовсім чужі.
Подруги говорили, мовляв, це нормально, усі переживають схожий період. Потрібно потерпіти, почекати,чоловік звикне і заспокоїться. Але з кожним днем ставало лише гірше. Вадим почав обмежувати мене у всьому.
Почну з банального: мені не можна приймати ванну. Це дуже довго за часом, плюс до всього треба заощаджувати воду, бо вона дорога. За його словами, достатньо лише в душ на 5 хвилин забігти. Тим більше, як я можу так багато часу проводити у ванній, поки наша дитина без нагляду.
А коли я захищаю себе і кажу, що Вадим теж може посидіти з дитиною, він каже, що це не його завдання.
Подумати тільки! За словами чоловіка, він гроші заробляє та нас забезпечує. А ось пелюшки та годування – виключно моя прерогатива. Чоловік навіть уночі не встає ніколи, коли син плаче. Йому просто начхати.
До речі, про гроші. Не знаю, кого забезпечує мій чоловік, але коли я почала отримувати виплати від держави, він поділив наші бюджети. Мені доводиться просити, щоб він дав мені якусь копійку, оскільки грошей із виплат, ясна річ, не вистачає ні на що. Це ж усього 800 з хвостиком гривень на місяць.
Таке відчуття, що чоловікові просто подобається відчувати свою перевагу наді мною. Він часто критикує моє куховарство, каже, що я можу краще. Іноді йому не подобається, як я прибираю у квартирі. Вадим буквально знаходить якусь смітинку і питає, чому вона тут.
Я так втомилася! Не розумію, чому мій чоловік став таким. Нашому синові скоро рік, а чоловік, як і раніше, поводиться так, ніби це не його малюк. Але найгірше те, що нещодавно чоловік заявив, що йому потрібна друга дитина. Мовляв, ми не молодіємо, краще другу народити вже зараз. Вадим хоче дівчинку.
Я не розумію, що робити. Боюся уявити, що буде, коли з’явиться ще один малюк чи малеча. Я не готова знову до цього, тим більше, що я і після першого разу не до кінця відновилася. З таким графіком.
Весь цей час я нічого не казала своїм батькам. Вони Вадима дуже люблять просто. І я не хотіла, щоб мама з татом розчарувалися у ньому.
Але зараз я на межі відчаю. Думаю подавати на розлучення, бо не уявляю свого майбутнього поряд із таким чоловіком. Тепер уже навіть не можу його так називати! Що можете порадити?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com