Валентина Макарівна дуже любила свою дочку. Жінка жила сама у двокімнатній квартирі, але Маргарита заїжджала до неї дуже рідко. Тому кожен візит дочки був як свято. Валентина хотіла зробити своїй дочці незвичайний подарунок.
Жінка тривалий час відкладала гроші. Зібрала небагато, але на недорогу іномарку має вистачити. Маргарита вийшла заміж за молодого перспективного хлопця , який в свою дружину вкладав всю душу. Скоро вона народила Міланку, а потім і Захарчика. Подружжя жило дуже дружно та спокійно. Багато працювали, дітки ходили до садочку. Купили будинок, потім збудували дачу.
Як вважала Валентина, їм не вистачало лише власного засобу для пересування. Може, тоді б, і Маргарита частіше заїжджала в гості до мами.
– Сонечко! Ти завтра до мене заїдеш? – запитала з надією в голосі мама.
– Так, мамо. Я і Міланку з Захарчиком захоплю, – відповіла дочка. – Тільки буду ближче до обіду.
– Добре звичайно! Вже чекаю! Цілую.
Валентина Макарівна цілий вечір чаклувала біля плити. Випекла свій фірмовий пиріг, приготувала курку і навіть салат олів’є. Їй так хотілося побалувати доньку і внучат чимось смачненьким. Адже завтра у бабусі її власний день Народження!
Наступного дня рано-вранці вона почала прибирати квартиру. Потім – приводити у сятковий вигляд себе. Одягла свою улюблену сукню, зробила зачіску, підфарбувала губи сливовою помадою. На видному місці жінка поклала чарівний конвертик і почала чекати.
Хвилини перетворювалися на години. Час – опівдні. Потім стрілка невгамовно підповзла до позначки “три”. Валентина все чекала, але дочка з онуками так і не прийшла.
Жінці стало дуже прикро. Вона засмучено м’яла в руках чарівний конверт з грошима. І раптом її душа відчула недобре. На годиннику було вже десять вечора. Вона взяла слухавку і набрала номер дочки.
— Маргарито, у вас усе гаразд? Не приховуй! Може, що сталося?
— Мамо, в чому річ? Ти дивилася на годинник. Я тільки дітей уклала, а тут ти дзвониш…
— Доню, чому ти сьогодні не приїхала?
— Ой вибач, я зовсім замоталася. Я завтра обов’язково заїду. Не переживай! Цілую. Бувай, – на тому кінці дроту почулися довгі гудки.
Валентина цілу ніч не спала. Вона дивилася на накритий стіл, який безмовно нагадував про її самотній і сумний день народження. Під ранок жінка зібрала всю їжу в смітник і викинула її в урну. Потім одягла старі зручні речі та вирушила до найближчого турагентства, яке розташувалося в будинку за рогом.
– Доброго дня! Я хочу поїхати відпочивати. Мені потрібна термінова путівка!
– Доброго дня! Зараз підберу для вас тур, що горить, – усміхнулася красива блондинка своєю милою посмішкою.
— Я ще ніколи так не відпочивала. Можна кудись, щоб там було добре.
– Звісно! Ми маємо тур до Болгарії. На дуже гарний курорт. Там все включено, виліт сьогодні о п’ятій вечора. Рекомендую вам!
– Чудово! – зраділа жінка. – А як це все включено?
— Це до оплати путівки входить переліт, харчування, проживання.
— А в мене вистачить грошей? – Запитала з надією Валентина.
– Звісно! У вас ще й лишиться на майбутнє! Бажаю вам гарного відпочинку.
Вже за кілька годин Валентина опинилась у зручному літаку. Вона прямо розцвіла і тепер навіть язик не повертався звертатися до неї «бабуся».
Вже наступного дня жінка прикупила собі нові модні шорти та футболку, взяла глянсовий журнал і присіла на шезлонг насолодитися легким бризом на узбережжі. До неї несподівано підсів симпатичний чоловік, дуже поважного віку. Але не набагато старший за неї.
– Пані, будете коктейль? – запитав він, підморгнувши.
– А він міцний? – примружилася Валентина.
– Зовсім трошки! Мене звуть Василь. Я вперше тут відпочиваю. А ви? – розмова закрутилася досить швидко. Вже за півгодини люди похилого віку нагадували закохану молоду пару, яка весело воркувала про дрібниці…
Більше вони не розлучалися.
Уся відпустка пролетіла непомітно. Василь виявився чудовим співрозмовником. Раніше він був військовим і із задоволенням розповідав своїй новій подрузі про армійські будні. Валентина розцвіла на очах. Їй зовсім не хотілося, щоб цей курортний роман раптово закінчився.
В останній день їхнього спільного відпочинку чоловік несподівано зробив дуже неоднозначну пропозицію:
— Валю, я так поріднився з тобою за цей тиждень. Скільки нам того життя лишилося?! Переїжджай до мене, одружимося… Діти твої будуть у гості до нас приїжджати…
– Якщо згадають про мене! – раптом засмутилася жінка.
– Та облиш! Ось познайомлюсь з твоєю дочкою і попрошу твоєї руки! – знову почав жартувати Василь. – Ну, а ти згодна? – спитав він раптом серйозніше.
– Звісно! – задерикувато розреготалася жінка.
Наступного дня вони вже були вдома у Валентини. Василь залишив речі в камері схову і запропонував заїхати спочатку до неї додому. Як же здивувалися обоє, коли просто на стовпі біля будинку побачили оголошення про розшук Валентини Макарівни.
— А що це таке? – щиро здивувався чоловік. – Ти що? У бігах?
– Гадки не маю! – розгубилася жінка. І раптом вона побачила бліду і втомлену дочку, яка виходила з під’їзду. Та кинулась до матері на шию і почала плакати.
— Мамо, ти де була? Ми всю поліцію на вуха поставили! Як тобі не соромно? – заголосила вона. – І це хто?
– Я відпочивала! А що? – здивувалася Валентина і кокетливо взяла Василя під руку. – А це мій майбутній чоловік! Прошу любити та шанувати.
– Ого! А хіба в такому солідному віці буває кохання з першого погляду? – здивувалася Рита.
– У такому віці буває абсолютно все! Досить плакати! Ось ми вам подарунки привезли! Розбирайте! – засміялася Валентина Макарівна.
– Мамочко, як же я хвилювалася! – Схлипнула Маргарита і притулилася до найріднішої людини.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
