fbpx
життєві історії
Валя написала листа Діду Морозу у 5 років. Це було в дитбудинку. Вона попрохала чарівника, щоб її знайшла мама. Справжня, коли-не будь… У 25 Валя вийшла першого ранку Нового року на кухню, де вже дзвенів горнятками чоловік Денис, і побачила за столом незнайому жінку.

– Доброго ранку і з Новим роком! – привіталася Валя, здивовано поглянувши на гостю. – Познайомиш нас? – до Дениса. Бо раз коханий впустив жінку до квартири, то, мабуть, вони вже знайомі.

– Валю, це твоя мама… – відповів Денис.

Валентина сіла, бо відчула, що ноги стали ватні, як наче не її, а в голові запаморочилося.

Денис підійшов і обійняв дружину за плечі.

Жінка за столом сиділа, опустивши очі.

– Давайте я зварю кави, – запропонував Денис, – і ми про все поговоримо…

…Півроку тому до Дениса в кабінет постукала жінка. Коли їй дозволили зайти і присісти, вона поклала на стіл Денису, редактору одного невеличкого інтернет-видання, конвертик.

– В цьому конвертику – лист, який написала колись Діду Морозу Валя, Ваша дружина. А я – колишній директор дитячого будинку, де вона виховувалася. Я зберігала ці листи, що писали наші дітки, а оце перед тим, як йти на пенсію, прибирала-перебирала все після себе, знайшла їх і перечитала. Я хочу віддати Вам Валин – а раптом у Вас щось і вийде… – загадково сказала жінка.

Денис відкрив конвертик, прочитав на листочку в клітиночку строчки, написані почерком Валі, але ще зовсім дитячим.

– Я знаю лише, що від Валі відмовилися одразу після її народження, а чому і хто – невідомо. Але з якого пологового поступило дитя – знаю. Це єдине. Чим можу Вам допомогти…

Денису знадобилося шість місяців, щоб відшукати жінку на іншому кінці країни, в Ужгороді.

Вигадав собі відрядження, поїхав. Йому про все спочатку треба було дізнатися самому. Чоловік розумів, що як би сильно маленька Валя не хотіла побачити маму, та для Валентини дорослої це може стати не аби яким шоком, і ще хтозна, чи радісним.

…Віру Петрівну, Валину маму, ростила бабуся. Так сталося, що батьки дівчинки загинули в аварії, а вона була дома з бабусею, тому залишилась жити.

Не легко було, але бабця Марія старалася, як уміла. Та щось прогавила у вихованні онуки, або ж так судилося, та в 11-му класі «принесла» Віра «у пелені»…

Побачила Марія «халепу», вже коли пізно щось було робити.

На питання «хто батько?» Віра знизала плечима: на дискотеки у сусідні села вже во всю з дівчатами їздили по вихідних… Якось так воно і вийшло…

– Мала я, дурна була, зовсім не готова до відповідальності, – розповідала Віра Петрівна Денису. – Та й бабусі той тягар не під силу був… Вона мене і вмовила врешті, сказала, що дитинка мені все життя подальше зламає, кому я з нею потрібна буду, та і вивчитися мені хоч на щось треба… «Що ти їй даси? Сама ще дитина, – говорила мені бабця, – а я не потягну вже «третю зміну». А так, дай Боже, всиновлять її якісь добрі люди, дадуть все необхідне, і ще краще їй буде…»

Звідкіля бабці Марії знати було, що Валю не всиновлять-не вдочерять?.. Але Віра тоді погодилася, написала у пологовому відмову і повернулася у своє звичайне життя: дорослішати, вчитися…

Потім заміж вийшла, двох синів народила. А собі раз і назавжди заборонила шукати дочку, бо не знала, як то буде і для себе і для неї, чи краще, чи гірше від того стане… Різні історії бачила-чула Віра, зокрема і такі, коли діти не прощали своїх горе-батьків, які їх колись кидали, а потім знаходили. Та і як знання про те, що є в неї десь народжена нею у 16 років дівчинка, відіб’ється на її родині зараз, як це приймуть чоловік і сини – не знала, і вирішила не перевіряти.

Змусила себе повірити, що разом з бабцею Марією більше десяти років тому поховала вона назавжди і їх таємницю…

Виявилося – не поховала.

Вона жодного разу за все життя не плакала так, як після прочитання доньчиного листа до Діда Мороза, який їй привіз Денис.

То плакало-ридало її материнське серце, розриваючись від почуття провини, від болю і… від радості. І що там подумають, як поставляться до цього брати Валі і Вірин чоловік, – це вже її не хвилювало.

…Валентина слухала жінку, відпиваючи машинально смачну запашну каву, як вмів зварити тільки її Денис. Дивилася на ту, що сиділа вся в сльозах перед нею, вдивлялася у її риси, вбирала голос… Приймала її в себе, у своє життя.

Валя ще не знала, як воно складеться все далі, але знала в цю мить одне: новорічні дива, Дідусь Мороз – все це правда!..

«І в нашої дитинки, донечки або синочка, про яку я вчора сказала Денису, буде дві бабусі…» – теплою щасливою хвилькою промайнуло у Валі в думках.

Автор: Альона Мірошниченко.

Читайте також: НА РІЗДВО НІНА ЗАЛИШИЛАСЯ ЗОВСІМ САМА. СИН З ДРУЖИНОЮ І МАЛЕСЕНЬКИМ ОНУЧКОМ В ІНШОМУ МІСТІ. ДОЧКА ПОЇХАЛА З КОХАНИМ ЗУСТРІЧАТИ ВСІ ЗИМОВІ СВЯТА У ГОРИ. МАМА, ДО ЯКОЇ ЇЗДИЛА ВСІ ОСТАННІ РОКИ, ВІДЛЕТІЛА ПІВРОКУ ТОМУ. І ОСЬ НАРЕШТІ ПІШОВ ВІД НЕЇ І ДМИТРО ДО СВОЄЇ БАГАТОРІЧНОЇ КОХАНКИ.