Після розлучення з чоловіком мені все довелося починати з нуля. Я повернулася з дітьми до літньої матері в село, жили ми в старому будиночку, який давно потребував капітального ремонту.
Я сама виховувала двох синів і хотіла дати їм усе найкраще, пнулася, щоб хлопці мої ні у чому не потребували. Мама мені, як могла, допомагала. Вона охоче доглядала хлопчиків і віддавала мені свою невелику пенсію.
Але грошей нам все одно не вистачало. Я була дуже вдячна мамі за всі старання, але розуміла, що можу розраховувати тільки на себе.
Мого колишнього чоловіка доля синів мало цікавила. Він знову одружився і всю свою увагу приділяв молодій дружині. Аліменти від нього надходили регулярно, але суми були мінімальні.
Тим часом мої хлопці росли, а разом із ними зростали їхні потреби. Ось тоді, аби хоч якось забезпечити їм майбутнє, я і поїхала на заробітки в Іспанію. Сини залишилися під наглядом бабусі.
Важко було в чужій країні без знання мови, але я знала, заради чого це все, тому наполегливо працювала одночасно на кількох роботах. На перші зароблені гроші я зробила косметичний ремонт у старому маминому будинку. Витрачатись на повну переробку кімнат я не стала, бо збирала на нове житло.
Так, я від початку планувала придбати окрему квартиру – собі. Відкладати довелося довго, бо я щомісяця з Іспанії пересилала дітям гроші на проживання, їжу, не скупилася і на подарунки. Також я виділяла певну суму матері на лікування, а хлопцям на навчання у виші.
А далі все закрутилося і полетіло, і про квартиру мені довелося забути.
Не встиг молодший син закінчити університет, як старший надумав одружитися. Куди наречену при надії приведе? Я тоді приїхала на тиждень і купила молодятам однокімнатну квартиру.
Справили пишне весілля, щоби перед сусідами не соромно було. Тепер мені треба було забезпечити житлом другого сина, щоб той не ображався, і по можливості придбати щось для себе. Я знову вилетіла на чужину.
Новина про весілля молодшого сина не застала мене зненацька, бо я знала, що молоді люди живуть у цивільному шлюбі вже півроку. Але я сподівалася, що з весіллям вони не будуть поспішати. Тільки сталося інакше.
Майбутня невістка теж чекала первістка, і вони з сином вирішила розписатися. Молодший син запропонував мені не влаштовувати щедрого бенкету, але я все рівно замовила ресторан: “У тебе теж має бути все, як у людей!” – сказала тоді я.
Непередбачені витрати потрібно відшкодовувати, і я знову вирушила заробляти на нову квартиру для молодят.
Коли настав час купувати житло меншому сину, ціни на нерухомість суттєво зросли. На пристойну квартиру вже не вистачало. Тоді старший брат запропонував вигідну угоду: за цю суму погодився поступитися своєю однокімнатною квартирою.
Просто старший син мріяв добавити грошей і купити двокімнатну квартиру або невеликий будинок, бо молодій сім’ї з двома дітьми стало тісно. Я віддала свої заощадження дітям і поспішила назад в Іспанію.
Часу у мене лишалося мало, бо мама здавала. Скоро мені довелося все залишити і повернутися на батьківщину. Тих грошей, що я привезла із собою, було замало навіть для покупки крихітної квартирки. Більшу частину коштів довелося вкласти в капітальний ремонт маминого будинку, а сума, яка залишилася, пішла на ліки і церемонію прощання.
Тепер я залишилася сама у хаті. Діти з онуками зрідка відвідують мене, але до забирати себе не збираються. Ось вона, подяка за всі мої старання! Одна думка мені не дає спокою: що буде, якщо зляжу я? Чи – продати мамину хату – і в Іспанію назовсім? Я ще можу працювати, там у мене друзі і навіть коханий чоловік.
Що робити? Як би ви порадили вчинити?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено