Вчора ми з Марією подали заяву на розлучення. Кому розповісти – не повірять. Основною причиною розлучення стала квартира, «подарована» її батьками на наше весілля. Хоча подарунком це назвати складно.
Півтора роки тому, коли ми тільки почали зустрічатися, батьки Маші вирішили купити квартиру «під здачу», двійку.
Гроші на початковий внесок вони нагромадили, решта — у кредит. Позичальником був Марійки батько. Але оскільки його зарплати не вистачило для оформлення суми кредиту, то співзаймальником виступила Маша.
Квартиру оформили у пайову власність — по 1/2 кожному з них. Кредит сплачували батьки. На момент весілля заборгованість перед банком ще була.
На весіллі вони гордо заявили, що дарують нам квартиру. Рідня захоплено зацокала — шикарний подарунок. Багата наречена.
Ага. Тепер за фактом. Квартирантів із квартири виселили. Тепер ми можемо жити з «бабусиним» ремонтом.
Щоб упорядкувати її, потрібно за найскромнішими підрахунками велику суму грошей. Кредит за цю квартиру тепер теж повинні платити ми, а це тягар ще на 5 років.
Я ось тільки соромлюся спитати: а я то до цього подарунку якесь маю відношення? З тими самими витратами ми могли б удвох з Марією купити аналогічну однушку.
Це було б наше житло як юридично, так і морально. Розплатилися б і взяли щось більш просторе, знову ж таки разом.
Тепер я приречений 5 років вкладати гроші в чужу по суті квартиру: платити кредит, робити ремонт і жити як на пороховій бочці, віддано заглядаючи в очі тестю (про всяк випадок, я ж на його території живу).
Тягнути цю іпотеку, і взяти ще одну — загальну — матеріальної можливості немає. Тим більше, що ми планували у найближчому майбутньому дитину, а може й двох.
Загалом я запропонував Марії відмовитися від такого подарунка. Нехай батьки самі платять кредит, пускають у квартиру квартирантів. А ми вирішуватимемо свої житлові проблеми самі, удвох.
Марія поговорила з батьками, але ті вирішили, що моя пропозиція нерозумна з фінансового погляду. І взагалі такі мої висловлювання видають у мені людину меркантильну, я такими думками висловлюю свою недовіру до її родини.
Загалом “фу” на мене. Нічого кардинально міняти Марія не стала: сперечатися з батьками, як з’ясувалося, не в її правилах.
Запропонувала мені вести роздільний бюджет: вона оплачує свій кредит, а на продукти та комуналку ми складатимемося. Це стало початком кінця.
Не про таку сім’ю я мріяв. У підсумку ми прожили разом два місяці. Відносини ставали дедалі гіршими. У результаті я пішов на орендовану квартиру, а ще через місяць (вчора) ми подали заяву на розлучення. Сиджу і думаю: «у чому моя меркантильність?»
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
