Мене звати Тетяна, мені 45 буде. У мене чудовий чоловік та три доньки 18, 8 та 6 років. Молодша довго не розмовляла ( 4 майже). Які діагнози тільки нам не ставили.
З моменту її народження я присвятила дитині увесь час. Себе зовсім закинула. Щодня розписаний годинами: логопед, психолог, танці.
Паралельно ліки, обстеження, заняття. Щоденна робота з дитиною, безперервна реабілітація. І так усі 6 років її життя.
Роботу довелося покинути, дуже вже хочу щоб вона у звичайну школу пішла. Результати у нас добрі. Дитина досить добре компенсована.
Вирішила я показати доньку рідним, давно в гостях не були. Реабілітація забирає всі сили та кошти, а працює лише чоловік. Дуже мені хотілося, щоб рідні оцінили мою працю у реабілітації дитини. Я вважаю, мені є чим пишатися.
Приїхали ми, значить, 3 роки майже не були. Моїх старань ніхто не оцінив. Типу, ну так, непогано все у вас, та й слава Богу.
Зате розмов про мою зайву вагу на всі три дні нашого там перебування. Мама заявила, що я набрала лишню вагу і чоловік мене обов’язково покине.
Усі три дні мені це говорила. Це при тому, що у них у сім’ї поганих немає, все близько 100 кг. Я важу 127 при зростанні 168 см.
І я, виявляється, найповніша. Я ніколи своїх тітоньок і свою маму взагалі ніколи худими не бачила, вони завжди були повними, на відміну від мене.
Зараз я займаюсь лише донькою. Але є дуже образа на маму після повернення додому. Навіть не хочу розмовляти з нею телефоном. Якось так.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
