– Мамо! – радісно вигукнула Іринка, – Олег запропонував мені вийти за нього заміж!
– А його батьки про це знають? – не розділяла дочки радості Аріна.
Ірина знизала плечима.
– Не поспішай…
Вчора на побаченні Олег подарував Іринціі маленьку золоту каблучку. Це була перша цінна річ в її житті. Аріна жила бідно. Звідки взятися багатству у звичайної сільської медсестри, яка сама виховує доньку? Люди говорили різне про Іринчиного батька. Але правди ніхто не знав.
На практику після медучилища Аріна їхала одна. А з практики повернулася з дитиною.
– Аріна красива дівчина, тому і спокусив якийсь ловелас, – обговорювали новина в селі.
– Вона медичка, знала, що робити, щоб не народжувати…
– Може, ще повернеться…
– Напевно, одружений…
Дівчинка росла розумною і красивою. У селі були впевнені: має батька красу. Хоча і Аріну природа красою не обділила. Іринка мала хороший, дзвінкий голос. Село відразу усвідомило:
– Напевно, Аріна з артистом була. З сім’ї так красиво хто співав?
Село вирішило: Іринка повинна вчитися на артистку. Але вона вибрала медицину. І коли вступила до інституту, село як оса вжалила.
– Може, Іринки батько професор, ось і допоміг…
– Ким би не був, але гроші, ймовірно має…
– Вона вчилася добре…
– Е, хто тепер на це дивиться.
Не одна сільська сорока хотіла вивідати у Аріни хоча що-небудь. Але медичка тільки посміхалася у відповідь…
На Аріни дворі піднявся шум – прийшла з’ясовувати стосунки мати Олега.
– Чуєте, еееее, ви! – кричала «порядна» сільська вчителька, – нехай твоя знайда навіть не сміє підходити до мого сина. Ти хоч знаєш, хто її батько? Мій Олег з шанованого роду. І жінку візьме таку, щоб рівня йому була.
Аріна мовчки слухала «гостю». У початкових класах Олена Іванівна вчила Іринку. Хвалила малу за успіхи. А тепер…
– Нехай обоє шукають інше щастя! – винесла ульматімум пані вчителька і грянула за собою хвірткою.
Коли Іринка приїхала на вихідні додому, мати розповіла про все. Дочка зняла з пальця каблучку і попросила повернути хлопцеві…
Було далеко за північ, коли Аріна закінчила розповідати Іринці про свою молодість. Вперше.
– Я й гадки не мала, що Павло Андрійович – мій батько. Ти говорила – далекий родич. Я вірила. Він цікавиться моїми справами. Допомагає. Про нас запитує. Його поважають. Павло Андрійович дуже хороший лікар і викладач. Мамо, він був одружений, коли ви зустрілися?
– Ні, звичайно.
– Чому ж?
– Ти хочеш знати, чому я не вийшла за нього заміж? Злякалася. Сільська дівчина і син відомих батьків-медиків. Але це вже не має значення. Павло Андрійович цікавиться тобою, допомагає – і добре…
Олег обходив Аринін будинок. Жінка випадково зустріла його на вулиці.
– Почекай. Хочу тобі щось сказати.
– Іринка мене не хоче бачити?
– А ти її?
Хлопець опустив очі…
Іринка зателефонувала з міста додому:
– Мамо, я хотіла б тебе познайомити з Володею. Ми приїдемо в суботу. Володя вже знайомий з моїм… з Павлом Андрійовичем. Він сказав, що Володя надійний хлопець.
Теплим весняним днем у скромного житла сільської медсестри загальмувало авто.
– Які ж вони гарні обоє! – милувалася у вікно Аріна.
– Гарні ж! – заздрісно спостерігала крадькома сусідка.
Звістка про Іринку та її нареченого облетіла село миттєво. Кому відразу закортіло виміряти тиск, кому – попросити «щось від голови»…
– Завжди забуваю запитати, як Олег? – поцікавилася Іринка.
– Навіщо він тобі? Володя такий славний хлопець.
– Просто цікаво.
– Його родині ніхто не міг догодити. У кожній дівчині щось шукали. А Олег тим часом з товаришами зачастив в сільську забігайлівку. А потім познайомився з жінкою із сусідньої області. Кажуть, вона колись свою новонароджену дитину загубила десь. Не знаю, правда чи ні.
– А що його мати?
Аріна тільки махнула рукою.
У неділю Ірина з Володимиром зібралися відвідати хресну. Майже по сусідству і будинок Олега.
– Ти, іди з очей моїх! – лунало з двору колишньої Іринчиної вчительки. Це свекруха «спілкувалася» з невісткою.
– Добрий день, Олено Іванівно, – привіталася Ірина.
– Добрий… – наступне слово застрягло в горлі. – Ти?
На ганку з’явився той, у кого Ірина коли – то була закохана. Пом’ятий, неголений чоловік не був схожий на Олега.
– І як ти? – трохи витіснила з себе Олена Іванівна, звертаючись до Іринки.
– Дякую, добре.
Ірина з Володею пішли в будинок хресної. А Олена Іванівна ніби приросла до землі. На ганку чухався неголений потилицю Олег.
На наступний день в медпункті було людно. І хворі, і здорові поспішали до Аріни. Приносили, як годиться, дві новини. Одну добру, іншу – погану.
Доброю новиною було те, що всім сподобався майбутній Аринін зять. Особливо постаралася хрещена. Героєм поганої новини був Олег.
– Чули, вчора Олег Олені таке дебош влаштував, аж міліція в будинку була, – розповідали «пацієнти». – Чужих дітей Олена вчила, а свій який же виріс. Всім дісталося: і матері, і тій… дружині… Олег бешкетував не спроста: Іринку побачив. Перебирала Олена дівчат, а тепер спокутує. Тому і її невістка.
«Кожен заслуговує своє щастя», – подумки сказала Аріна. А вголос запитала:
– Тиск міряти будемо?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!