Живу я в невеличкому селі на Заході України. Сім’я в мене маленька, тільки я, мама Оксана і тато Сергій. Звісно в нас було хазяйство, але невелике.
Батьки не мали багато часу займатися тим через роботу, тому в нас були тільки кури і гуси. Ще колись були кролики, але якась недуга їх покосила тому ми їх більше не розводимо.
Коли підросла то господарку частенько залишали на мене. І до робити на городі я теж була привчена, звісно, він не був дуже великим, але нам всього хватало.
А історія тут про те, як я познайомилася з одним хлопцем Миколою.
Ми живемо в одному селі, тільки він старший від мене на рік.
Познайомилися поки гуляли селом на літніх канікулах. Так якось і почалися наші стосунки.
Зустрічалися ми довго. Десь за пів року Микола познайомив мене зі своєю мамою Іриною Володимирівною і батьком Петром Олександровичем.
Батько мені здавався звичайним робітником, було видно, що його руки всі пошарпані і в мозолях. Але це не дивно. В них велика сім’я, окрім Миколи, є ще двоє дітей Марія і Назар. А мати мені здалася дуже приємною і щедрою. Здалося, що Ірина Володимирівна готова мені вже після першої ж зустрічі хоч останню сорочку з себе зняти і віддати.
Мені було, звісно, приємно, що вона до мене так ставиться. Але хто ж знав, що її щедрість потім вилізе мені боком?
Потім ми ще так більше двох років зустрічалися перш ніж Микола зробив мені пропозицію.
Чесно, я цього дуже чекала, і попри всі мої сподівання, коханий зробив це краще, ніж я собі уявляла.
Після весілля я пішла в невістки. Хоч я теж із села, але обсяг роботи мене здивував. Готувати і прибирати прийшлося значно більше, ніж в мене вдома…
Але найбільш важко мені давався город, адже землі було дуже багато і я спочатку навіть не розуміла, навіщо моїй свекрусі так багато цього.
Як виявилося, Ірина Володимирівна з радістю роздає велику частину врожаю своїй сім’ї. Ірина з сім’ї, де була крім неї, ще сестра Галина. Але в тої Галі аж шестеро дітей, тож не дивно, що в моєї свекрухи багато родичів…
Все б було добре, якщо б ті родичі допомагали, а не тільки брали блага землі.
Спочатку я думала, що це так раз вийшло, але от рік за роком одна і та сама історія повторюється.
Вчора після дощів ми копали картоплю. І так її було багато, що нині зранку ледве-ледве спину розігнула… Та все б нічого, якщо б ця картопля була тільки для нас, але її там стільки, бо моя щедра свекруха з легкістю роздає картоплю родичам.
І було б все добре, як би ті родичі з городом допомагали… А в них як не робота, то хтось захворів, то серце колить, то ще якісь невідкладні справи… Зате як приїхати по картоплю, то все перші, ще й машиною можуть приїхати, щоб більше влізло.
Навіть не знаю, що тут робити?
Свекруха менше садити не хоче. Бо як ж то так рідній сестрі не допомогти?
Але і я більше не може за всіх гарувати.
І що ви порадите мені? Може то вперто стати і сказати, що садити буду тільки на свою сім’ю, а свекруха, як хоче сестрі допомогти то нехай сама садить? Чи краще не лізти туди, щоб стосунки не псувати?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
