fbpx

Вчинок моєї свекрухи – нелюдський. Ми з Харкова добиралися до свекрів у Верховину три доби. Ми з чоловіком, троє діток, кішка і собака. Ми залишилися без даху, наш будинок зруйновано. Вони поселили нас в одну кімнату! Решта кімнат – для відпочивальників, сказала свекруха

Ми з Харкова. Я сирота, а мої свекри живуть у Верховіні, на Прикарпатті, звідти родом чоловік. У свекрів чималий будинок, двоповерховий. На першому поверсі мешкають вони самі і молодша незаміжня сестра чоловіка.

Другий поверх у них для відпочивальників, які там у них круглий рік. На другому поверсі чотири просторі спальні, одна загальна кімната і два санвузли. Працює в родині тільки мій свекор, а мама чоловіка і зовиця займаються обслуговуванням відпочиваючих: готують їм, прибирають. Це робота важка, зрозуміло, але і заробляють вони досить добре, будують зараз ще один зруб і приміщення для чанів.

Ми теж щороку приїздили до свекрів на відпочинок, десь обирали “віконечка” між їхніми відпочивальниками, коли кілька кімнат другого поверху вільні.

І ось в нашій країні сталася біда – на нас напала росія. Ми з чоловіком Тарасом і трьома дітками, як я вже сказала, жили у Харкові, мали свою трикімнатну квартиру.

Тепер у нас цього всього немає, ні будинку, ні квартири, життя треба починати спочатку.

Ми з Харкова добиралися до свекрів у Верховину три доби. Молодший у дорозі прихворів. Добралися, ледь живі. Ми з чоловіком, троє діток, кішка і собака. Ми залишилися без даху, наш будинок зруйновано.

Але свекри поселили нас в одну кімнату другого поверху! У ній стоїть одне велике двоспальне ліжко і два розкладні тапчани. Решта кімнат – для відпочивальників, сказала свекруха, адже їм, мовляв, треба добре заробляти, аби тепер і нас всіх годувати. Я в декреті, але чоловік мій айтішник і програміст, у нього роботу збережено, він працює віддалено.

Вчинок моєї свекрухи – нелюдський, я так вважаю, по відношенню до нас, її рідних, до власних онуків. Але Тарас мовчить, нічого батькам сказати не може. Свекор теж у всьому дружину слухається. Тарас попросив мене почекати, можливо, ми щось згодом знайдемо винайняти, хоча все тут вже зайняли переселенці, такі, як і ми.

Звичайно, потерплю і почекаю, а що нам, біженцям без даху над головою тепер лишається? А я к ви вважаєте, права моя свекруха, чи могли б нам хоча б дві кімнати виділити – мені з Тарасом і малим одну і двом старшим діткам другу?

Бережи нас всіх, Боже!

Автор – Олена М.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джелел, Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page