Колись я дуже любила пити каву. Вставала на світанку, щоб насолодитися її терпким і дурманним смаком в тиші, подумати про насущне або побудувати тисячі повітряних замків.
Кава дарувала мені впевненість в собі, вона завжди була для мене чимось більшим, ніж просто напій. Вона була маркером щасливого життя, красномовним підтвердженням того, що все склалося і все йде добре.
Останні півроку я не відчуваю смаку кави, я все так само за звичкою прокидаюся з першими променями сонця, готую цей чарівний напій, який повинен мене бадьорити, тонізувати і окриляти. П’ю каву маленькими, навіть дуже маленькими ковтками – і не відчуваю нічого… Іноді це дратує, іноді турбує, а найчастіше я не помічаю цього зовсім. Вкотре я думаю про те, де взяти гроші і куди їх віднести.
Ні, я не займаюся благодійністю, хоча мені дуже б хотілося. І я досить заробляю, щоб ні в чому собі не відмовляти. Але все склалося так, що мені нічого вже не потрібно. Крім нього, одного…
Познайомилися ми з ним банально – на роботі. Я – провідний бухгалтер у великій компанії, а він – новий заступник директора. Стрункий, підтягнутий, красивий, гарячий, молодий…
Це був запаморочливий роман, кохання з першого погляду, яке в юності пройшло повз мене. Він став моїм диханням і маною, єдиним сенсом життя, тією високої метою, заради якої варто жити. Мені здавалося, що я – його янгол-охоронець – створена для того, щоб робити його світ яскравішим.
Коли я дивилася в його очі, я бачила своє відображення. Я читала любов в його погляді і насолоджувалася нею сповна. Мені не потрібні були слова і дотики, я і так бачила, що він мій і тільки мій.
Незабаром він зробив перший крок, я відповіла взаємністю. Через місяць переїхала до нього, і намітили дату весілля. До такої важливої події ми вирішили підготуватися грунтовно, назбирати грошей, щоб все пройшло на найвищому рівні. Нікуди поспішати, коли попереду ціле життя.
А потім прийшла самотность. У мого коханого з’явилася інша. Він навіть не намагався це приховувати. Я в той вечір пішла назавжди в свою квартиру, яка за довгі місяці встигла мені стати чужою.
В одну мить я втратила здатність розрізняти кольори, все навколо здавалося мені сірим і безликим. Я не відчувала смаку страв і напоїв, улюблені колись речі стали викликати у мене байдужість.
Одного вечора в моїй запаленій свідомості народилася ця ідея. Я вирішила повернути Сергія за всяку ціну. Я зібрала контакти найвідоміших і перевірених магів-екстрасенсів міста. Їхні послуги коштували настільки дорого, що навіть я, маючи гарну конкурентну зарплату, стала сумніватися в своєму рішенні. Але що таке гроші, коли я втратила найдорожче – його…
За перший сеанс я віддала 1000 доларів. Симпатичній дівчині з густо підведеними стрілками на повіках я розповіла про свою біду. Вона уважно вислухала і пообіцяла допомогти. Я не знаю чому, але їй я вірила. Її називали дуже обдарованою, до неї приїжджали за допомогою навіть з інших країн. Одним своїм виглядом вона вселяла, що все буде так, як я хочу, що я довірилася потрібній людині.
Довгою низкою потягнулися ритуали любовного привороту. Мені пояснили, що поміняти код програми людини, той самий, що визначає нашу долю, – справа дуже складна. На це потрібен час. Потрібно приспати волю людини, яку хочеш приворожити, і зробити перезапис її життя. Зовсім як у кіно, подумала я тоді…
Кожен сеанс мага коштував тепер 5 тисяч доларів, проводити їх потрібно було регулярно. Один пропуск – і все доводилося починати спочатку. Запис любовної програми вимагав швейцарської точності і грошей, багато грошей.
Коли в салон екстрасенса були віднесені останні заощадження, мій світ звузився до розмірів блюдця.
Існували лише троє – я, Сергій, який ігнорує мене і щасливо влаштовував своє життя з новою подругою, і маг.
Не побачивши результату після 7-го сеансу, я змінила екстрасенса.
Тепер це був уже немолодий чоловік в дорогому костюмі з золотою запонкою на сорочці. Черга до нього була розписана на багато років вперед, але мене він прийняв, просто подивившись в мої очі. Кілька вечорів я годинами блукала біля його будинку і не вирішувалася увійти, поки він не вийшов до мене сам.
Історія повторилася, все було як під копірку – запис програми, точний графік коли потрібно нести черговий внесок, і… нічого.
Переживання, хвилювання, хронічний недосип і проблеми на роботі відбилися на моєму здоров’ї. Я ніколи так важко не перенеосила звичані сезонні недомогання. Наслідки застуди затягувалися на місяці. Коли я нарешті переступила поріг свого робочого місця – отримала наказ про звільнення.
У компанії давно ходили чутки, що я збожеволіла від Сергійка, свою низьку працездатність я вже не могла приховати від оточуючих, у мене все валилося з рук. VIP-клієнти стали відмовлятися зі мною працювати. А Сергій тим часом одружився.
Тоді я вирішила спробувати приворожити коханого в останній, третій раз. Недоречно подумалося, що Бог любить трійцю. Я прикинула, що мені вистачить всього на 5 сеансів. Останніх, доленосних, які зумовлять вже не Сергієве, а моє життя.
Я приготувала каву, всілася на широке підвіконня. Набрала номер мобільного чергового екстрасенса, який міг би мені допомогти. На вулиці йшов літній дощ, віяло свіжістю і прохолодою. Жовтою фарбою розливалося по калюжах м’яке світло ліхтарів, а десь далеко шуміли проїжджаючі машини.
«Номер не обслуговується!». От і все. Мені навіть подзвонити більше нікому. Перед внутрішнім зором постав образ Сергія, який все далі і далі йде від мене. З очей посипалися гострі, як ножі, сльози.
І раптом я відчула ледь вловимий, терпкий, хвилюючий аромат. Це була кава, добра кава з нотами шоколаду.
З кожною секундою аромат ставав все яскравіше і відчутніше, і коли він взяв найвищу ноту, на моїх очах висохли сльози.
Весь цей час я жила думками про Сергія. Я забула про себе і про те, що я існую. Аромат кави змусив мене прокинутися, подивитися на світ широко відкритими очима. Я провела поглядом по своїй квартирі, почала розрізняти кольори колись улюблених речей.
З кожною хвилиною мій світ ставав яскравіше. На столику у вітальні я помітила розкладене мною віяло доларових купюр. Я зібрала гроші в акуратну стопку і поклала в гаманець.
Мені терміново потрібні червоні лакові туфлі… І губна помада, і лак для нігтів. Стрімко одягнувшись, я випурхнула в дощ.
І тільки на чистому білому підвіконні залишилася забута мною чашечка чарівної кави…
Автор: Наталя Бартукова
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
