Пам’ятаю весілля: веселощі, у подарунках – подушки, сервізи, інше господарське начиння, у дружини родичі з села в більшості, ну і родзинка – двійко солоних гусей.
Вирішив будувати будинок, дружина Соломія народила, впринципі, вже можна заселятися, відповідно – новосілля. Самому мені це непотрібно, але тещі Тамарі Володимирівні – ви що, треба закликати всіх, кого знаю чи бачила, мовляв, будинок побудували.
Як і на весіллі, з її боку – купа народу, з моєї сторони – дві людини та батьки. Та добре, накупив шашлика, куди часу самому маринувати, плов поставив і шурпу, все – в одноразовому посуді, поїв і забув. На понаїхавші родичі Соломії: сервіз? Де чашки та тарілки нормальні? Дарували ж вам? Із пластику їсти? Нас не прийняти як слід тут надумали, нічого не навчилися!
Все це вимовляли тещі, тестю байдуже, він проста людина, а теща все-таки і запитала: а де сервізи, які дарували на весілля, там вам багато ж дарували?
Віддав, кажу, в найближчий госпмаркет, а дружині мити все це ніколи і не треба, мені тим більше, поїли зараз – і утилізували. Так вони як розобідилися! І тестя більше не буде на будівництві, та, кажу, і не треба він тут, приїде – його годувати і напувати тільки, потім і зовсім зазбиралися, мовляв, не гоже їм з одноразового посуду їсти, а те, що дитина мала від шуму прокидається, а їм танці треба всім діла до нас немає з нашими дітьми-погодками, ну і обов’язково – повинні їсти з мисок та тарілок які дарували.
Словом, багато нам шашлику і шурпи лишилося, Соломійка майже тиждень не готувала нічого, крім як для малих, хоч перепочила трохи.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
