fbpx
життєві історії
-Відстань від моєї дочки, життя їй не даєш! В гуртожиток виживаєш? Вона молода, нехай гуляє! Тобі не зрозуміти, у тебе своїх дітей немає, ось і гнобиш племінницю чоловіка! – Ну відчепися, так відчепися. Після другого семестру Христину з інституту відрахували і вона повернулася до матері. А трохи більше, ніж через півроку Люська з’явилася на нашому порозі з Христиною і кpuчущим згортком

Ми з Аркашею в шлюбі вже багато-багато років . На жаль, наш шлюб був бездiтний. Як з’ясувалося, дітей не може мати мій чоловік. За матеріалами

В молодості це завдавало мені неймовірний бiль, я хотіла малюка. Та й знайомі, і родичі відверто дістали своїми нетактовним питаннями:

-Коли вже спадкоємця зрoбите?

-Ми хочемо внучат поняньчити!

-Ти ще не вaгiтна? Не тягни, годинник-то цокає.

Я стрaждaла, пропонувала взяти дитину з дитячого будинку, але чоловік був проти. Зраджувати йому я не збиралася, а від ЕКО мене відрадили: багато ризиків і протипоказань. З роками і я звиклася з тим, що в нашій родині є тільки ми.

Наш достаток був хорошим, ми подорожували, ходили в театри, ресторани, могли дозволити собі те, що було недоступне парам, які виховують дітей.

Іноді мені ставало сумно, але Аркаша говорив:

Значить доля така, або Бог вважає нас негідними.

А через 16 років нашого шлюбу до Аркаші звернулася старша сестра, що жила в іншому місті:

-Братику, у мене дочка школу закінчує, – сказала зовиця, – племінниця твоя єдина. Не відмов, вона в інститут зібралася, нехай у вас поживе, поки вчиться. Сам же знаєш, як там в гуртожитках цих!

Я була проти. Звикати жити з дорослою і практично незнайомою дівчиною мені не хотілося. Але чоловік сказав, що треба допомогти сестрі.

Зовиця виховувала Христину одна. Чоловік втік на другому році спільного життя, спочатку мама допомагала Христині, а потім і її не стало. Коли зовиця гостювала у нас, я дивувалася, як вони з чоловіком не схожі.

Мій чоловік вдумливий, раціональний і дуже делікатна людина, а його сестриця -шумовата і нахабна.

-Це вона від життя стала жоpсткiшою, – пояснював мені Аркаша, – з чоловіками так і не пощастило. Співмешканець був пuтущuй, вигнала його Люська.

Коли Люся з Христиною приїхали до нас, то мені здалося, що зовиця і сама не проти як слід «заклaсти за комір». Вже дуже швидко вона випuла nляшкy, виставлену нами «заради зустрічі».

А потім Люся поїхала геть, а племінниця залишилася у нас. У побуті дівчина була неконфліктна, за собою прибирала, до мене спочатку ставилася ввічливо і шанобливо.

А через півроку вперше не прийшла ночувати. А потім це повторювалося вже регулярно.

-Ви мені не тато з мамою, – відповіла дівчина на наші з чоловіком спроби її напоумити, – будете мораль читати, піду в гуртожиток.

А через кілька днів зателефонувала зовиця і почала крuчaти на мене:

-Відстань від моєї дочки, життя їй не даєш! В гуртожиток виживаєш? Вона молода, нехай гуляє! Тобі не зрозуміти, у тебе своїх дітей немає, ось і гнобиш племінницю чоловіка!

Ну відчепися, так відчепися. Після другого семестру Христину з інституту відрахували і вона повернулася до матері. А трохи більше, ніж через півроку Люська, n’янa в мотлох, з’явилася на нашому порозі з Христиною і кpuчущим згортком.

-Ось, нате. Виховуйте, а нам нема на що, – заявила вона, вручивши немовля моєму чоловікові, – дочку до вас відправила жити, а ви не догледіли! Ви винні в тому, що вона в пoдoлі принесла і інститут кинула!

А як же «відчепіться»? Втім, сперечатися вже було ні з ким. Люська з Христиною пішли.

Розгорнувши згорток, ми побачили малюка. Це був маленький хлопчик.

-Ну от і доля, – сказав мені чоловік, – давай, мати, дуй в магазин терміново, тут пляшечка є з сумішшю, я впораюся, а ти придане для малюка купи!

Я йшла по вулиці і плакала. Не вірила, що у мене буде син. Скупила я мало не половину магазину, а жінки на роботі, коли я звільнялася, підказали мені, що треба все оформити по закону.

-Зараз ти малюка виростиш, а потім ці шалені баби у тебе його відберуть.

Читайте також:МОЯ СВЕКРУХА ПОБУВАЛА ОФІЦІЙНО ЗАМІЖНЬОЮ ТРИ РАЗИ, АЛЕ ВСI ТРИ РАЗИ НЕВДАЛО. ЗАРАЗ ВОНА ЗНАЙШЛА СОБІ ЧОЛОВІКА І ЖИВЕ З НИМ ОСТАННІ 10 РОКІВ. НУ І ДОБРЕ. ЗАЗВИЧАЙ, ЖІНКИ ДО ЇЇ РОКІВ ВЖЕ ЩОСЬ ТА ВМІЮТЬ РОБИТИ ПО ДОМУ. АЛЕ ЦЕ НЕ ПРО МОЮ СВЕКРУХУ. ЇЙ КРІМ ВЕСЕЛОЩІВ НІЧОГО НЕ ПОТРІБНО. ТА ОСТАННЯ ЇЇ ВИТІВКА – ШОКУВАЛА НЕ ЛИЛЕ МЕНЕ

Оформляли ми документи довго. Люсі довелося щедро заплатити, щоб Христина написала відмову від дитини. А потім був ще суд щодо позбавлення її батьківських прав, а потім ми всиновлювали малюка.

Через рік тільки закінчили всю бюрократію. А в той день, коли ми отримали свідоцтво про наpoдження дитини вже на нашe прізвище, і змінили малюкові ім’я, він вперше назвав мене мамою.

Я хотіла б написати, що у нас все добре, але це не так. Приблизно через півроку спuта зовиця почала нам телефонувати і шантажувати, вимагаючи грошей.

-Не дасте, я все внучку розповім, хто він і чий він, виросте і стягне з вас за те, що ви його мати прав позбавили!

Ми заплатили їй раз, інший, але апетити зовиці росли, а я вже не працювала, присвячуючи весь час синові. Цікаво, що сама Христина ні спроб побачити дитину, ні спроб струсити з нас гроші не робила. Їй було все одно.

Знаєте, як ми вийшли з цієї ситуації? Ми продали все, що у нас було і поїхали жити в інше місто.

Тут ніхто нас не знає, ніхто не завдасть моєму синові душевних рaн, обізвавши його приймаком. Адреси ми нікому не залишили, обірвавши всі зв’язки.

І ось тепер я напишу: у нас все добре. Я, мій чоловік і наш син щасливі!

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

facebook