iBilingua

Це був тихий, спокійної ранок, який нічим не відрізнявся від усіх інших осінніх ранків… Крізь хмари світило сонце, але воно не було здатне висушити усі калюжі від нічного дощу.

Звичним здавався і дідусь, який щоранку прогулювався вже давно прокладеним маршрутом, маршрутом першого побачення з нею.

Це був худенький, згорблений старий, а на ньому одягнений довгий тренч, класичне взуття і не менш класичні штани, потертий капелюшок, елегантний жіночий шарф.

Його вигляд зовсім не викликав здивування в нечисленних перехожих цього приємного ранку.

Дідусь ішов все дальше і дальше, не звертаючи уваги на все, що відбувається навколо.

“Ууууу”- звук сигналу авто.

Це водій встиг загальмувати, а коли машина зупинилася майже біля перехожого, керманич викрикнув декілька поганих слів, щось на кшталт чи не надоїло йому бути на цьому світі і поїхав далі…

Дідусь і на це не звернув увагу, він тільки поправив капелюх та знов продовжив свій шлях.

В голові у старого вже давно не було місця, для цих “теперішніх” проблем, його розум вже давно витає у вирі подій минулих днів…

Він дійшов, до найближчої лавки, сів на неї і втягнув запах з тоненького шарфа, зовсім невловимий, але такий рідний.

Все, що залишилося від коханої людини.

Від жінки, яка звеселяла його все життя, від жінки, з якою він хотів продовжити свій рід, але не судилося, від жінки з якою він мав прожити, аж до глибокої старості, але і це не судилося.

Цю можливість забрали і поховали під одним із завалів в будинку на окупованих територіях.

Він мав бути там, він мав відійти на небеса, тримаючись з нею за руку. Він мав випустити останній подих разом з нею, але його врятував випадковий візит сусіда.

“Але навіщо?” – картав себе вже довгий час дідусь.

Він довго не міг знайти відповідь на це питання і не знайшов.

Не знайшов він і бажання вернутися до тимчасового будиночка в якому він проживав.

Читайте також: Вранці Леся запропонувала принести мені сніданок у ліжко. Я був приємно здивований. Тоді вона принесла яєчню, яка була засохла і криву скибку хліба з куском нерозмазаного масла. Бракувало солі і особливо виделки. “Тобі ложки достатньо? У мене просто брудні виделки. Востаннє я готувала десь місяць тому, тож сподіваюся, що не забула як це, – сказала вона й спробувала посміхнутися. Тепер я в роздумах, чи є у таких стосунків майбутнє

Ранок. Тихий. Спокійний. Все як зазвичай… тільки дідусь, який так і залишився на лавці, вдихаючи запах з шарфу свою єдиної… залишилося тіло, а душа поринула вище і вище туди, де можна було возз’єднатися з нею.

Любіть одне одного, шануйте, щоб потім не жалкували про те, що не зробили, про те, що не сказали ніжних слів.

Говоріть, обіймайте, туліть до свого серця коханих вам людей! Життя таке коротке, а ми його витрачаємо на суперечки, образи та інші непорозуміння!

Автор – Анастасія Г.

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua